>

А що ж із землею та «Лексусами»?

ринок землі сільськогосподарського призначення

Останнім часом вкотре авантюрно порушується питання про якесь звернення до органів центральної влади в Україні про заборону ринку землі сільськогосподарського призначення. Весь час апелюється до того, що хтось силою змусить сьогоднішніх землевласників продати свої земельні паї. Буцімто землю скуплять, а всі решта будуть батракувати. Ні. Ведеться мова не просто про продаж землі, а про необхідність проведення земельної реформи.

Поспішне рішення

Але спершу подивимось, що відбувається від початку розпаювання. Рішення про це було прийнято Указом Президента поспішно, без широкого обговорення і вже потім супроводжувалося низкою законів. Таке розпаювання не врахувало багато проблем і не менше залишило білих плям. На тлі цього зараз розводяться спекуляції, маніпуляції і таке інше.

Тоді відразу спритні ділки за безцінь фактично заволоділи землею зазначеної категорії, і замість того, щоб розвивати село, його інфраструктуру, великогабаритною технікою почали нищити останні радянські автошляхи. Вирощували одні лишень зернові і олійні культури, порушували агротехнології та пестицидами виснажували грунти. Потім розорювали пасовища, плавні, сінокоси, схили та навіть лісосмуги. Врожай прямо із полів вивозили до портів і далі за кордон, отримуючи таким чином надприбутки.

І так із року в рік, а тим часом села вимирають, а хто залишився у них — зубожіють. Натомість, щоб вкладати кошти із прибутків в розвиток тваринництва, птахівництва, городництва, садівництва, займатися переробкою продукції тощо, щороку обновляють останні модифікації власних «Лексусів». І все.

Піарний героїзм замість робочих місць

А тим часом (у тому числі щонайменше 7 депутатів-аграріїв райради Роздільнянського району) не соромлячись клянчать кошти із благенького районного бюджету на унітази, вікна, м’ячі та інше для місцевих шкіл. Ще й на тому влаштовують власний піар, та що там піар — мало не героїзм. У той час, коли б у грошовому еквіваленті по одному колесу від позашляховика бодай раз на рік вкладати в автошляхи, то вони вже давно б були як у Європі.

Це не є сільське господарство — це є знущання з України, над державою і власним народом. Хоче хтось цього чи ні, але так тривати далі не буде. Аргументи, що власники виручені за землю гроші відразу проп’ють, а так хоч мало, але щороку стабільно щось отримують — то є від лукавого. А чому власне отримують мало? Поясніть.

Самі дайте людям роботу, а не з білбордів вимагайте це зробити невідомо від кого, розведіть худобу, свиней, птахів, рибу… Посадіть ті ж сади, часник, кавуни… Якщо буде тваринництво, то їм треба буде висаджувати кормові культури: люцерну, кукурудзу, горох, буряки, кабаки… Їм же треба буде будувати, їм треба буде зоотехнік, агроном, ветеринар, електрик, тракторист, доярка… Їм буде потрібен персонал, а відтак школи, дитсадки, ФАПи, а вже, можливо, потім тільки колись «Лексуси».

Та майбутнє у цьому

Звичайно, це витратно, важко, треба буде головою думати, залучати інвестиції, ризикувати кредитними ресурсами, використовувати найсучасніші технології тощо. Але це буде треба робити і працю з грішми інвестувати на перспективу, а не вкладати лише у наступний врожай і жити сьогоднішнім днем.

Не зможуть цього зробити вони — це найближчим часом зроблять інші. Так робили і роблять в усьому цивілізованому світі. Не можна знущатися з людей і землі. Купуєш 10 га землі — зобов’язуйся тримати одну корову чи коня і так далі, і так за кожен га… Держава буде гарантувати наукове, фахове і цільове, а не дике як сьогодні, використання священої української землі.

Поміж іншим. У 1861 році в Російській імперії при скасуванні кріпосного права теж усі волали, у тому ж числі і самі кріпосні селяни, що це неправильно, буде колапс і таке інше, а дуже згодом всіма було оцінене як найпрогресивніше рішення.

Майбутнє України за селом, фермерськими і дрібними селянськими сімейними господарствами.

Павло ЗЛОБЕНКО

Поделиться статьей в социальных сетях: