>

Час нашого ствердження

Народна думка: час ствердження

ДАВАЙТЕ ПОЗНАЙОМИМОСЬ

Інтернет не просто наступає на п’яти, він вже біжить попереду. Не встиг вийти зі своєї квартири, а про це вже знають усі користувачі соціальних мереж, ще й фотографії додають до своїх коментарів.

Але у нас мета інша. Ми не збираємось когось чимось дивувати. Думка кожної людини, її погляд на життя — ось що покладено в основу нашої газети. Тому наш головний герой — громадянин України. «Єдиним джерелом влади в Україні є народ» — так каже ст.5 Конституції України. Це про нас з вами, правда ж класно! Саме тому, цю норму Конституції ми винесли в підзаголовок назви нашої газети, перший, спеціальний випуск якої ви тримаєте в руках.

Можливо хтось з вас в цю мить гірко посміхнувся, подумавши: «Що ви кажете, панове журналісти: ми, простий народ, і ми є влада? Не знущайтесь!». Так, це нелегко усвідомити, але ми стверджуємо: «Ми є вла-да, ми того варті!». Ми заслуговуємо тієї влади, яку ми обираємо. І якщо нинішня влада нас не влаштовує, то це значить те, що або ми помилились, обираючи її, владу, або вона, влада, нас обманула. Що робити? Обирати до того часу, поки не отримаємо владу, яка буде достойна нашого вибору.

З цього приводу мої друзі та знайомі знають приклад, який я їм наводжу. У 80-х роках минулого століття, коли я здобував свою першу спеціальність, мені довелось ще студентом проходити практику в Запорізькій області, на видобуванні граніту у відкритому кар’єрі. Величезну масу породи спочатку підривають. Потім багатотонні брили завантажують у самоскиди, які підіймають по серпантинах і вивантажують їх у гігантську каменедробарку. Сила-силенна цього механізму перетворює гранітну породу у щебінь різних фракцій, тобто розміру: від 120-и мм до 5-и мм. Ця найменша фракція називається відсівом, це практично вже гранітний пісок.

До чого це я? А до того, що поки ми з вами не пересіємо нашу владу, та не оберемо до неї найдостойніших, доти будемо відсіювати непотрібне та недостойне. Як отой щебінь, до потрібної нам фракції.

Тому, створюючи газету, ми твердо вирішили для себе: у своїй роботі будемо, перш за все, орієнтуватись на думку народу. Правильна вона чи ні, приємна вона для влади чи ні, але ми будемо її доносити до влади.  вона, влада, повинна буде з нею рахуватися.

 

ЯК МИ ОБИРАЛИ НАЗВУ ГАЗЕТИ

Напевне, що доросла людина хоча би один раз в жит-ті мала справу з такими буденними речами, скажімо як, здійснення ремонту в квартирі. Спочатку все здається таким милим, приємним. Але, як виявляється згодом, все цікаве тільки попереду.

У кожного своя думка, і кожен впевнений в тому, що вона єдино правильна. Класичним є варіант вибору шпалер. Нерідко бачиш на базарі таку картину: в центрі магазину чи якогось відкритого майданчику, серед десятків зразків стоїть подружжя. Стоять, мабуть, давно, бо у чоловіка вже підкошуються ноги, а його дружина нагадує самовар, який вже докипає.

А вони сваряться через те, що не можуть прийняти спільне рішення з приводу вибору необхідних шпалер у свою квартиру. І вже ви бачите, як знесилений чоловік, майже непритомний, мовчки здається на милість своїй дружині, махає в її бік руками, і зі словами: «Роби, що хочеш», — ледве не виповзає з того магазинчику. А дружина сама вже не пам’ятає, якого вони кольору і через що вона ледве не розлучилась зі своїм чоловіком.

Щось схоже відбувалося в нашому редакційному колективі, коли ми обирали назву для своєї газети. Це ж як ім’я дитині — на все життя. Скільки людей — стільки думок та пропозицій. Кожен з нас вважав, що саме його пропозиція найкраща. Але ж не може бути у дитини кількох імен. Принаймні, в Україні так заведено.

Але раптом ми відчули, що все що зараз відбувається у нас в редакції, дуже схоже на те, що відбувається в нашій країні. Зібрались одні розумні, які один одного критикують та не чують. Ледве справа не дійшла до дуже модної зараз штуки — створення опозиції. Бо у нас як зараз відбувається — якщо щось не по-моєму, то я в опозиції: до влади, до наявної вже раніше опозиції, і, навіть, до самого себе. Та ми всі вчасно схаменулися та зійшлись на тому, що назва має визначити нашу головну мету, вона має викристалізуватись в ідеї.

Ось так ми і назвали свою новонароджену лялечку «Думка народу». І надалі щономера ми будемо опиратися на вашу думку. Політики, заграючи з електоратом, вельми люблять говорити, що наш народ мудрий і у всьому сам розбереться. Ось ми і будемо доносити до них цю мудрість.

Заради справедливості варто зазначити, що у владі працюють немало чесних, сумлінних людей, професіоналів своєї справи. Ми завжди будемо шукати можливості зустрітись з ними. Сподіваємось, що це буде діалог.

ЯКОЮ МИ БАЧИМО ГАЗЕТУ

В центрі уваги — людина. Нарис — це найважливіший жанр в журналістиці (хоч нині й не такий модний), за допомогою якого відтворюється образ головного, реального героя публікації. Ви, наші земляки, звичайні люди багатьох професій —  наші герої. Ви є у кожному населеному пункті, навіть в тому найменшому селі, якого, можливо, навіть немає на карті нашої області.

Наш герой любить та обробляє свою землю, працює на ній та створює нові робочі місця, вчить дітей та дбає про здоров’я нації.

Без вас, шановні читачі, наша газета не матиме цінності. Тому хочемо бачити у кожному з вас свого колегу, однодумця і співавтора. У цей скрутний час, який переживає зараз Україна, окрім нас самих нам ніхто по-справжньому не допоможе. Добре те, що нам допомагає Європа та Сполучені Штати Америки й Канада.

Добре, що нам допомагає увесь світ. Але!!! Справжня перемога, яка дасть нам усім справжню волю, самодостатність та заможність, залежить від нас самих, нашого бажання та сили духу.

Отже,  ми будемо прагнути знайомства з вами, справжні лідери та патріоти. Маємо за мету відвідати кожен район Одеської області, та максимальну кількість сіл, а в ідеалі, хотілося би, взагалі, кожне. Цей зв’язок має бути постійним та двостороннім. Тому розраховуємо на ваші листи, на ваші запрошення, аби разом з вами обговорити те, що вас хвилює перш за все: відсутність доріг та належного медичного забезпечення, байдужість чиновників, порушення прав людини з боку представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закриття шкіл чи дитячих садочків та багато інше.

Ми будемо розповідати про успіхи підприємців кожного району області з тим, щоб їхні успіхи дали віри та наснаги іншим людям в інших районах Одещини. Віра в свої сили та сила духу тих, хто досяг успіху та не зупиняється на досягнутому, має передаватися іншим.

Чи не найбільше зараз хвилює людей наявність ро-боти. Високий рівень безробіття, низький рівень заробітних плат, відсутність можливості розпочати власну справу — це соціальна загроза безпеці нашої країни. Ця загроза не менш страшніша тієї, від якої палає за-раз схід України. Тому, виходячи з цього, на сторінках газети будемо віддавати належну шану тим, хто створив хоча б одне робоче місце.

Ми будемо спільно з вами докладати всіх зусиль, аби у нас відродилась та зміцнилась віра в самих себе. Епіграф до статті словами українського поета Павла Тичини нагадує нам ще раз про те, що ми — незламний народ, коли діємо за правдою в якій є велика сила. Саме у цьому вірші є такі рядки: «Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу…». Саме зараз настав час нашого ствердження, і робити ми це будемо разом.

Владислав ОЗАРІНСЬКИЙ

Поделиться статьей в социальных сетях: