>

Чи врятують службу рятівників людства?

Є відома промовка — лікарі рятують людей, а ветеринарні лікарі рятують людство. Можливо, комусь вона здасться зухвалою? Але, подумавши над питання глибше, погодимось, що у цьому вислові закладена велика мудрість. Ветеринари стежать і за здоров’ям тварин, що нас оточують, і за безпекою продуктів, які ми вживаємо. Тому від кваліфікації такого спеціаліста багато в чому залежить наше життя і здоров’я. 
14 серпня в Україні відзначається День працівників ветеринарної медицини. Ми щиро вітаємо всіх людей цієї професії . А про проблеми галузі бесідуємо із заступником начальника управління держпродспоживслужби Миколаївського району Олександром ВОЙТОВИЧЕМ.

— Олександр Віталійович, вже кілька років говориться про те, що вітчизняна ветеринарна медицина знаходиться на межі занепаду. Та це питання національної безпеки. Наскільки її існування підтримується державою?
— Дійсно, ситуація непроста. У ветеринарній службі є два напрямки: лікарі та інспекція. До 2015 року фінансування ветслужби відбувалося винятково із держбюджету. В 2014 році були внесені зміни в законодавство, і утримання ветеринарної мережі було покладено на обласні бюджети. Після цього через те, що служба фінансувалася за рахунок екологічного податку, якого в області обмаль, кошти надходили лише у розмірі 30% від потреби. Відтак з минулого року із 65 працівників у нашому штаті залишилося лише трохи більше 30, та й ті працювали на чверть чи півставки.
Цього року ситуація дещо краща, обласна рада збільшила фінансування приблизно на 70%, кошти йдуть на виплату заробітної плати — хоча згідно із Бюджетним кодексом, повинно фінансуватися також утримання лікарень. Через такий стан речей минулого року в Одеській області з’явилася африканська чума — зафіксовано два випадки захворювання. Цього року таких випадків вже три, хворобу зафіксовано у Роздільнянському та Біляївському районах.
Хоча за таких обставин повинно діяти кілька служб разом, у тому числі поліція та МНС, практика показала, що основний тягар лягає на плечі ветеринарних фахівців. Навесні функціонувало 5 постів. Працівники ветслужби у холоді, воді і грязюці, за відсутності спецодягу чергували, аби не допустити епідемії, при цьому отримуючи 200-300 грн. на місяць.
— Зараз ветслужбу намагаються реорганізувати. Чи то зміни на краще?
— Все треба робити помірковано. Наприклад, у кожному районі є лабораторія. Тепер йдеться про те, що не всі вони потрібні — відразу виникає багато запитань. Хто і як буде возити зразки? Що робити із приміщеннями, які слугували багато десятків років?
Насправді спроба роздержавлення ветслужби нагадує розвал колгоспів, коли хто що хотів, те й тягнув собі. Бо на селі приватна практика розвиватися не буде, до того ж приватний лікар буде відстоювати свої інтереси, а не державні. І що тоді робити із сибіркою, лейкозом, бруцельозом, туберкульозом, африканською чумою, що несе за собою великі економічні збитки? Це вже питання національної безпеки країни, а не просто одного села.
— Чи є у населення розуміння того, що від роботи ветеринарного лікаря залежить в тому числі і життя людей?
— Розуміння є, але іноді трапляються дивні випадки, коли люди навіть протидіють нам. Наприклад — зараз проводиться щеплення собак від сказу. Якщо раніше собак приводили для цього в клініку, то зараз лікарі їдуть в села, обходять будинки. І замість того, щоби півтори хвилини виділити на цю процедуру, допомогти медикам, господарі навідріз відмовляються від вакцинації, скандалячи та ледве не пропонуючи гроші, щоб цього не робити.
В той же час сказ — невиліковна хвороба, людина, яка інфікується ним, фактично приречена. При цьому тварина не обов’язково кусає когось. Вона може лизнути ранку і занести смертельну хворобу.
Цього та минулого року в Україні були випадки загибелі від сказу, а люди навіть не могли згадати, де контактували з тваринами. В той же час запобігти цьому можна. Такі ж випадки відмов трапляються при щепленні від чуми свиней та птиці.
— Зараз відбувається певна реорганізація служби. У чому полягає її суть?
— Є багато функцій, які перепліталися у роботі різних структур. Так, ветеринарна служба мала відношення до продуктів харчування, а також санітарна служба, певною мірою органи стандартизації, сільськогосподарська інспекція та інспекція по цінах. Тому було прийнято рішення про створення єдиного компетентного органа, що буде відповідати за всю харчову ланку і швидко вирішуватиме всі питання. На районному рівні ж об’єдналося лише дві інспекції: фітосанітарна та ветеринарна. Як спрацює така служба — покаже час.
До цього всього ще треба підганяти законодавство, яке чітко визначить, як називаються нові посади і коло обов’язків кожного члена колективу. Запитань зараз поки більше, ніж відповідей. Безперечним плюсом створення такої служби стане значне зменшення перевірок та узгодження вимог до організації.
— Чи береться у нашу практику щось із передових методик?
— Зараз у нас нове — це давно забуте старе. Колись діяли чітко визначені стандарти, виписані методики із вимогами до сировини та продукції, що випускається. Згідно із діючим законодавством кожне підприємство повинно за аналогами європейських стандартів запровадити систему стандартизації ХАССП (НАССР — Hazard Analysis and Critical Control Points), яка прописує всі умови виготовлення продукції.
На виробництві визначаються критичні точки: наприклад, де може статися зараження продукції, чи є негативний вплив людини. Після цього ці точки усуваються і видається сертифікат, що робота відповідає вимогам міжнародних систем стандартизації продукції. Таким чином виробник навіть без участі ветеринара зацікавлений у тому, щоб на його підприємстві все було якомога ідеальніше.
— Як щодо спроб вийти із нашими харчами на європейський ринок?
— Сумнівно, що із молочною продукцією ми найближчим часом вийдемо на європейський ринок. Адже там дуже високі вимоги до продукції, які починаються з умов, в яких утримується тварина, як молоко потрапляє на пункт закупівлі молока, а потім на виробництво. Все це потребує великих вкладень. Є велика різниця і в виробництві — в Європі такого поняття, як заготовка молока, немає. Там працюють високотехнологічні ферми, у нас же в кожному господарстві таке оснащення забезпечити неможливо. Тому нам варто поки що працювати на внутрішній ринок, випускати високоякісну і, до того ж, безпечну продукцію.

Поделиться статьей в социальных сетях: