Чому «колишнім» дістався шматок бюджетного пирога, та як цьому протистояти?

Ще ніхто не бачив Державного бюджету України, та наразі місцеві бюджети депутатами усіх рівнів затверджено. Потім щоразу на сесіях приймають якісь зміни, таблиці, програми, в яких ні самі, ні громадяни, власне, нічого не розуміють. Мабуть так комусь вигідно, аби відлучити усіх від бюджетного процесу.

Поділити ласий шматочок

Насправді нічого незрозумілого не повинно бути. Не треба бути бухгалтером, економістом чи ще якимось фахівцем. Як мені видається, спочатку депутати повинні поспілкуватися у громадах і уже потім поміж собою в профільних комісіях визначити пріоритети. Нехай їх буде зо три, п’ять чи навіть вісім і більше, як то: виробництво, інфраструктура, традиційно охорона здоров`я, культура і освіта, соціальні програми тощо. Причому заміна вікон у школах — це інфраструктура і ніяк не освіта. Потім під ці пріоритети мають бути професійно, пропорційно спрямовані відповідні асигнування. Усе прозоро і ясно, як Божий день. Найголовніше — відроджувати виробництво, стимулювати його і особливо у сільській місцевості. Переконаний: нема села — нема України.

Що відбувається щороку у нас? Бюджет виглядає, як суцільний шмат пирога, на який відразу налітає гурт горобців і хто за допомогою хитрощів, спритності, сили чи особливостей язика, вмить його ковтнувши, тимчасово вгамовують власний апетит чи навіть голод. Так, у якомусь селі відремонтують дах школи, побудують (о диво!) внутрішній туалет, ще й приїдуть із району стрічку перерізати, десь поміняють вікна у місцевому клубі, ще десь встановлять водонапірну башту, частково вуличне освітлення облаштують, фарбою намалюють «зебру» на перехресті, заасфальтують шматок тротуару тощо. Це добре та неправильно. Залаткувавши, як у народі кажуть, дірки залатаним полотном, ми не вирішуємо проблем в цілому і системно. Бюджет незрозумілий.

Кому, на що і за яким принципом виділяються кошти — ніхто не знає, і поступово усі перестають цим цікавитися. А тим часом регулятор (як правило одноосібно) у ручному режимі за «заслуги» визначає чиїсь об’єкти для «причісування». Комусь за особисту відданість, комусь за карі очі, комусь за ознакою партійної приналежності, комусь за обіцянки «зробити» майбутні вибори, а комусь за ті ж особливості його язика. Як, наприклад, один із депутатів хизується на ФБ, що йому голова райради щоразу на його прохання виділяє бюджетні кошти.

Якось так. Інші вихваляють його за роботи, які були зроблені ще мало не у минулому столітті, такі як водогін і вуличне освітлення у с. Новоукраїнка Роздільнянського району. Та це неважливо. Куплене телебачення цю єресь вже показало — голова Роздільнянської райради села відновляє. Таким чином, зовсім протилежну інформацію видали за щиру правду. І так у всьому. Відповідальності за маніпуляції з людською свідомістю, на жаль, немає. Одним словом — феодалізм.

Не знаю як вам, а мені це нагадує в незапам`ятні часи розпіарений партією регіонів так званий «Народний бюджет». Зараз є перші проблиски називати бюджет центристсько-людяним, що по суті можна охаректеризувати як: «Від зміни доданків…» Однак, на мою думку, тут і доданки місцями не змінилися, тут навіть мізки, руки, а в цілому, люди залишилися ті ж і на своїх місцях. І ніякого реваншу партії регіонів не відбувається, бо реванш передбачає повернення, а у нас продовження цієї ж диктатури, свавілля і цинізму.

Погляньте довкола, порівняйте по всій Україні і запитайте себе: «А хто ж ті люди, що при владі усюди сьогодні? Хто очолює державні адміністрації, ради і ще живі поодинокі державні підприємства на місцях? Хто очолює партії БПП, «Наш край», Ляшка, Опозиційний блок та деякі інші? Хіба не одні і ті ж?» То хіба вони не будуть красти? Будуть — природа у них така. Порозлізалися по усіх усюдах, перейменувалися, а діють заодно — крадуть і крадуть ще більше.

«…всех учить, лечить, казнить и миловать»

Для прикладу візьму свій Роздільнянський район. Був один не регіонал — голова райдержадміністрації, і відразу його зжили. Всі решта: міський голова — регіонал, голова районної ради — регіонал, його заступник-керівник партії БПП — також регіонал, переважна більшість сільських голів — регіонали. Де їх тільки немає, то це у в’язниці.

Більше року лише зведення рахунків із інакомислячими, перетягування повноважень, погрози, сварки, чвари, наклепи і судові тяжби. Один Дон Кіхот кидається на вежу із вітряком, а всі решта санчопансів лише підносять йому списи у вигляді надання підтримки та ухвалення незаконних рішень. Адже у нас фараон лише діставшись владно-повноважного крісла відразу починає, мовою оригіналу, «всех учить, лечить, казнить и миловать», — а іноді і «мочить» у відхожих місцях.

Та, мабуть, прокидаючись вночі від страшних сновидінь, витираючи холодний піт на скронях, прагне за будь-якої ціни заручитися підтримкою колегіальності своїх поплічників-посіпак і, бажано, одностайною. За такої підтримки лише за цей час було звільнено цілу низку керівників районного значення, у т. ч. головного лікаря (не регіонала) — і це у той час, коли вирішується доля створення госпітальних округів, вже згадуваного мною голови райдержадміністрації (не регіонала), заступника голови райради (не регіонала) та багатьох інших. Більшість із них поновилися в посадах через суди, та рішення судів просто нахабно ігноруються. Правоохоронні органи бездіють. Районна влада стрімко втрачає, якщо уже остаточно не втратила, авторитет, погрузла у свавіллі, беззаконні і фарисействі, а відтак— у гріху.

Що робити?

Із огляду на викладене, та невеликий, але відчутний позитивний досвід роботи об’єднаних громад, необхідно здолати шалений супротив із нині «властьімущих» і прийти згоди до такого об`єднання. Не просто це зробити, сьогоднішні численні князьки-регіонали міцно вгризлися у владу, вони вже скоштували і оцінили те, що зможуть втратити особисто. Вони вдаються до замовчування процесів, до відвертої брехні, несучи єресь, мовляв, ніхто не змусить їх до примусового об`єднання, адже у Верховній Раді України без голосів колишніх регіоналів ніколи не ухвалиться таке рішення конституційною більшістю. Вони надалі будуть вдаватися до своїх брутальних і огидних способів і методів, на що тільки здатна їх хвороблива уява. Але як би це важко не було — це є вихід. Зрештою, самому собі обрати чесну владу, маючи найбільший у світі власний досвід наступання на граблі, і більше ніколи цього не зробити.

СЛАВА УКРАЇНІ!

Андрій ЗМІЄЛОВСЬКИЙ

Facebookyoutube
Поделиться статьей в социальных сетях: