>

Дано мені всю владу

Світле та радісне свято Пасхи

Світле та радісне свято приходить на нашу землю. Весна увінчала її розмаїттям квітів. Дерева одягають зелені шати. Трава виблискує під сонцем мінливими смарагдами. Небо кришталеве, таке високе й чисте, яке може бути тільки навесні. Все радіє сонечку. А найбільше — приходу Великодня. Так у нас в Україні іменують свято Пасхи. Це й справді величний та незрівняний день. День, котрий розділив епоху на ДО та ПІСЛЯ. День, який ознаменував примирення Бога з людством через смерть та воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. День, коли ми шанобливо схиляємось перед Ним та славимо Його.

Це, мабуть, символічно, що Пасха приходить до нас навесні. Як і сама весна, вона символізує оновлення. Оновлення нашого життя, нашого мислення, наших устремлінь та прагнень. І від того, як ми сприймаємо воскресіння Христа, як ми наповнюємо ним свої серця та наш розум, залежить і наше майбутнє. Бо, створивши людину, Бог дав їй вільну волю. Можливість обирати свою вічність в залежності від того, яким шляхом вона йтиме в земному житті.

Життя стрімко рухається вперед. І в наш час надвисоких швидкостей , технологій та комп’ютеризації дуже нелегко зробити правильний вибір та йти вірною дорогою. Нині світ став таким складним, що обрати її нелегко. Ми стали дуже раціональними, практичними і часто-густо не замислюємось, для чого ми живемо.

Більше того. Багато молоді дуже критично ставиться саме до природи існування людини. У багатьох виникає питання: для чого я живу? А й дійсно для чого? Невже лише для того, щоб їсти, пити, одягатись? Користуватись благами, якщо є така можливість? Для народження собі подібних?

І якби понад два тисячоліття тому на Землю не прийшов Син Божий, Ісус Христос, ми б не отримали відповіді на ці запитання. Людина була створена, аби славити свого Творця. Воно була задумана ним, як вінець Його творіння, і ми мали б відображати славу Великого Бога через свої діла, бути повновладними господарями на облаштованій для цього Творцем Землі. Але…

Це ось прикре «але», яке можна назвати іншим словом — «непослух», стало причиною того, що людина згрішила та пішла своїм шляхом. Ми йдемо ним й понині. Ми забули заповіді Божі. І у своїй переважній більшості чинимо так, як вважаємо правильним. І лише в момент великої небезпеки згадуємо про Бога, докоряючи Його: «А де ж ти був, коли трапилось лихо? Чому не попередив біду? Чому допустив?». І при цьому не бачимо, що забувши про найголовнішу заповідь Божу: «Полюби Господа свого всім своїм серцем», ми забули про любов як до Бога, так і до ближнього.

А ось Він не забув. Саме тому й послав Сина Свого, Ісуса Христа в цей недосконалий, обдурений ворогом людства світ. Щоб через земне життя, через муки й страждання, через смерть та воскресіння Сина Божого ми, земляни, дістали змогу примиритися з Небесним Батьком.

Чому так? Чому Христу необхідно було все це перенести, аби вимолити у Батька прощення для нас? Може Господь міг би відпустити нам гріхи і без цієї жертви? Та ні. За вищими законами небес кожен гріх має бути покараним. Але Творець пожалів Своє творіння та не знищив його, бо любив його із самого початку. Ось тому всі наші гріхи й взяв на себе Син Божий.

Пройшовши через всі ці тортури, через смерть, Ісус воскрес. Смерть не змогла втримати Його, бо Він був безгрішний. Незабаром Він з’явився у кімнаті, де зібралися Його учні, і сказав: «Мир вам!» Прийшов вже як Переможець — над гріхами, над дияволом,над смертю. І ось вже звучать наставницькі слова:

«Дано Мені всю владу на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото Я перебуватиму з вами повсякденно, аж до кінця віку!». (Євангеліє від Матфія).

«Дано мені всю владу». Вдумаймось глибше в ці слова. Загляньмо в Старий Завіт, в Книгу Пророка Даниїла, в котрій Христос за багато століть до цього описаний не як Спаситель, а як Суддя Всесвіту. В руках Його влада, яку Батько делегував Сину. І владою цією відкриваються людські серця, народи і країни. Цією владою Він і судить, і прощає. Він зцілює нас теж цією владою. Він облаштовує наше життя, життя наших дітей та онуків. Звичайно, якщо ми прийняли Його. Якщо ми стали на той шлях, котрий Він пропонує нам. Не на день. Не на два. На все життя!

Ісус. Величний та могутній, Він завжди з тим, хто в безнадії закликав Його ім’я. Де б ми не були — в церкві чи в молитовному домі, посеред неозорого причорноморського степу чи в безмежних морських просторах, в лікарні чи в будинку престарілих — Він там. Він не хоче смерті грішника. А чекає, коли кожен з нас звернеться до Нього: «Ісус, якщо Ти є — врятуй мене!»

Він нині на передовій наших фронтів, де точаться бої. Хто побував там, той стверджує, що невіруючих там немає, бо небезпека загрожує всім. І нині там чимало людей, котрі несуть Слово Боже воїнам, моляться за них. Час випробувань прийшов на нашу землю, і людям як ніколи треба реальна підтримка. І ця підтримка — сильна й владна рука нашого Господа. Його влада безмежна. Як безмежний Всесвіт, створений Творцем. Політики приходять та йдуть, справи починаються та завершуються, люди народжуються та помирають, а ось Він завжди із нами.

Пройшовши свій земний шлях, виконавши волю Свого небесного Батька, Ісус і нині підтверджує Свої слова:

ДАНО МЕНІ ВСЮ ВЛАДУ НА НЕБЕСАХ ТА НА ЗЕМЛІ.

І та влада дає нам життя та змогу провести його достойно.

Юлія СТУДЕНЮК

Поделиться статьей в социальных сетях: