>

Історія молодої вдови загиблого воїна АТО

Зустріч з людиною, про долю якої йдеться у цій статті, нам організував керівник офісу МДО «Депутатський контроль» в Савранському районі Олександр Лебеденко. Це була зустріч з його землячкою, яка звернулась по допомогу до усіх небайдужих.

 

Вбите кохання

 

Село Полянецьке Савранського району Одеської області одне з тих багатьох населених пунктів України, чиї кладовища вкриті свіжими вінками на могилах воїнів АТО. Героїв, у яких залишились батьки, діти, дружини. Дружини, які стали вдовами. Діна Іванівна Рачицька – одна з них, молода вдова, їй зараз всього 35 років.

2

 

 

         В п’ятнадцять років вона вийшла заміж за Шпильова Станіслава, про що у церкві отримали свідоцтво про вінчання. Вже коли дівчині минуло 18 років, можна будо сміливо йти до РАГСу разом з чоловіком і дитиною. Але життя в молодих закрутилося, і розпис все відкладали до кращих часів. Вони любили одне одного, бо вірили в те, що це найголовніше.

— Хіба розпис сильніший за наше кохання? – казав молодий татко. – Встигнемо.

Не встигли. Усі плани розірвала навпіл неоголошена війна, яку почала Російська Федерація проти України.

Станіслав Валерійович Шпильов, 1976 р.н., був мобілізований 19 березня 2015 року. Після того, коли на фронті він доставив своїх поранених товаришів до госпіталю, повернувся на позиції. Пост, на якому знаходився Станіслав, накрило артилерійським обстрілом противника. Вибухова хвиля розірвала молодого чоловіка на шматки. Загинув він 26 серпня 2015 року під Мар’їнкою.

Довелось Діні, разом з сином Дмитром, їхати за своїм загиблим героєм, і забирати його самотужки. Сімнадцятирічний юнак зустрівся віч на віч зі смертю, яка забрала його батька. Обгоріле тіло українського воїна за номером на бирці 1863 було на стільки понівечено, що рідні впізнали його за частиною обличчя на шматку голови, що залишився, і перш за все, за татуюванням на руці: «За вас». Добре, якщо, взагалі це слово можна вживати в такій ситуації, що впізнали, інакше тіло можна було би забрати тільки через сім місяців після експертизи ДНК, яка би підтвердила родинні зв’язки.

 

Ділки на скорботі

 

А далі – наші сучасні реалії. Місцеві приватні підприємці дали гроші на труну і на дорогу. На дев’ятий день бійця поховали на рідній землі, а за труну оті ділки чомусь не розрахувались і по цей день. Хто і чому не доніс гроші за місцем призначення – невідомо. Сільська рада, яка опікувалася виготовленням домовини, відмовилася брати гроші з вдови, сказавши, що  той хто забирав ту скорботну річ, і отримав на гроші на її виготовлення, має оплатити. А якщо ні, то це буде на його совісті.

І це ще не все. Обіцяну земельну ділянку родині загиблого поки ще не дали. Необхідні заяви написані, у відповідь – чекайте. Власного житла сім’я не має, добре, що притулок надали рідні. Мають право, як сім’я загиблого, на отримання житла. Право є, а житла немає. На перешкоді подальшому влаштуванню життя Діни та її сина стала відсутня печатка в паспорті про одруження з Станіславом. Є рішення суду, яким визнано, що з 1996 року і до моменту смерті Станіслава факт їх спільного проживання разом, однією сім’єю, встановлено, що їх син – спільна дитина. Але жінкою Діну не визнано, а для міністерства оборони повинен бути тільки документальний факт – дружина загиблого.

Діна звернулася до голови районної державної адміністрації, той, в свою чергу,  до сільської ради. А там – поставили в чергу на житло, чекайте відповіді.

 

Бюрократичні пастки

 

Є ще проблеми, які вирішити  теж не просто. Кошти, у розмірі 609 тис.грн., що виділяються рідним загиблого, виділили на даний момент у неповному обсязі: батькам,  татові, мамі, та сину – усім по 152 тис.грн, всього 456 тис.грн., тобто 3/4 від усієї суми. А залишок, четверту частину, у розмірі понад 150 тис. грн, який мав би виділитися Діні, поки що притримується. Розподіляє кошти обласна комісія, яка надала відмову влові тому, що знову ж таки – нема печатки в паспорті, що вона дружина загиблого. Довелось знову писати заяву до військомату, який в свою чергу звертається в обласну комісію, а далі —  в центральну комісію в Київ.

За словами Діни, її чоловік, коли отримав повістку з військомату, не вагався ані хвилини.

– Хто, якщо не я захищатиму Батьківщину? Мій син повинен бачити гарний приклад, — з цими словами поїхав Станіслав на війну на схід держави боронити нашу країну. Додому, до рідної землі повернувся, але в труні.

22 квітня 2016 року Одеський обласний військовий комісаріат направив листа до міністерства оборони про те, щоб розглянути питання про виділення залишків коштів Діні Рачицькій. Сподіваємось, що обіцяна сума буде виплачена державою дружині загиблого героя. Так само віримо й у те, що на рідній земля, на якій похований Станіслав Шпильов, знайдеться також і обіцяна державою земельна ділянка, на якій збудує хату його син.

Станіслав виконав свій обов’язок перед державою сповна, зараз країна у відповідь має зробити те саме. Тільки життя чоловікові вже не повернеш, то треба достойно уважити хоч його пам’ять.

Слава Україні – героям слава!

Петро Андрієв

Поделиться статьей в социальных сетях: