>

Хоча не просто, та наша поліція нас береже

Кодимське районне відділення поліціїНа фото: Віталій МЕЛЬНИЧЕНКО, підполковник

Кодимське районне відділення поліції — чи не єдиний в Одеській області підрозділ, який під час реформування правоохоронних органів, по-перше, укомплектований на усі 100%, а, по-друге, практично усі кадри якого — місцеві, пройшли переатестацію. До того ж, відділення має власний кадровий резерв. З 2005 року його очолює Віталій Мельниченко, підполковник.

— Віталій Юхимович, ви вже маєте сталий досвід та практику. Як ви оцінюєте реформу правоохоронних органів, що відбувається?

— Закон завжди треба виконувати, у іншому випадку, держава не буде існувати. А буде просто хаос. Та на даний момент я можу давати оцінку не в рамках держави чи області, а в рамках нашого району, де для мене ситуація цілком зрозуміла. Адже знаю все, що стосується роботи, переатестації і нашого відділення поліції. Як того і вимагала реформа правоохоронних органів, 100% особового складу нашого відділення пройшло переатестацію, хоча легко не було, адже було декілька етапів. Особисто я проходив 5 етапів: одна комісія, друга комісія, детектор, ще комісії, це дуже не проста справа. Та мені, як керівнику підрозділу, приємно, що наші співробітники пройшли всі.

— Переатестації проходили далеко не гладко, дуже багато колишніх міліціонерів на них відсіювалося. Як ваші працівники поставилися до цього процесу?

— Відповідально, про що свідчать і результати. Керівний склад проходив переатестацію в першу чергу, відчувши на собі, що це дуже важлива і складна справа. Тому і була проведена значна робота та заняття з особовим складом, відділ кадрів докладав до цього максимум зусиль. Тому пройшли атестацію гідно.

— Далеко не всі відділи на сьогодні мають достатньо працівників, як вам вдалося повністю укомплектувати штат?

— В комплектації є кілька складових: по-перше, — всі пройшли переатестацію, ми в цьому випадку не понесли кадрових втрат; по-друге, — щороку ми займалися відбором кадрів. Одним з основних напрямків роботи нашого кадрового відділу є підбір особового складу в навчальних закладах, школах, ПТУ, технікумах. Для того, щоб направляти їх на отримання вищої освіти в наших внутрівідомчих вишах. Щороку ми направляли на навчання до 10 осіб: в Харків, Одесу, Дніпро, де є наші виші. Постійно формується запас кадрів з вищою освітою, маємо власний кадровий резерв.

— Нині актуальне питання довіри суспільства до органів правопорядку, до поліції. Як би ви самокритично могли б на нього відповісти?

— Звичайно, є у нас недоліки, і їх необхідно усувати старанням та вмінням, щоб люди бачили ефективність нашої роботи. Кожен правоохоронець повинен робити свою справу, аби був результат. А це — розкриття злочинів і правопорушень. Зараз нам є про що розповісти: і про розкриття, і про затримання, маємо вже доволі таки серйозні результати.

— Як ви вважаєте, наскільки зараз криміногенна обстановка в вашому районі в порівнянні з недалеким минулим?

— Сплеск злочинності ми не спостерігаємо, і криміногенна обстановка суттєво не відрізняється від тієї, що була 4-5 років тому. Якщо підняти статистику, то вона буде аналогічною. Щодо класифікації злочинів, то найбільше крадіжок, також є розбої, угони автотранспорту. Наша робота побудована так, аби був високий відсоток розкриття, але 100% результату досягнути неможливо.

— Трапляються і рецидиви із «постійними клієнтами»?    

— Так, «дякуючи» закону «Савченко», у відповідності із яким із місць покарань звільнилося досить багато засуджених людей, які на волі надовго не затримуються. Близько 70% з них знову потрапляють назад. Як приклад, людина звільняється, у неї 27 років «вислуги» за спиною. Тиждень — два — і вже пограбований магазин. Шлях простий і короткий: звільняється, скоює розбій і повертається до в’язниці на новий строк.

— То недарма цей закон підняв такий шум?

— На підтвердження наведу ще один приклад. У нас був доволі таки резонансний злочин, скоєний 6 років тому. В районі Слобідки було вчинено подвійне вбивство двох людей, яких потім спалили в автомобілі. Ми знайшли вбивць та довели їх вину. Відбувся суд, злочинці отримали від 10 до 14 років. Всі злочини, а особливо тяжкі, мають довгий процес доказу. І поки цей процес триває, підозрювані знаходяться в СІЗО. Так ось, один зі злочинців вже на свободі, іншому, згідно з цим законом «Савченко», залишилося сидіти два роки. Виходить, що два людських життя коштують 6 років. Дуже прикро, але за цим законом така ціна життя людини…

— Повернемось до кадрового складу вашого підрозділу, який у нього середній вік зараз?

— Мені, начальнику підрозділу, 41 рік, а основний склад — молодші за мене працівники, середній вік яких 25 років. В основному, лейтенанти та старші лейтенанти. В штаті також є жінки. У нашому відділенні працівники практично всі місцеві. Брати людей в штат здалеку — то неефективна практика. По-перше, чужому важче працюється тут, по-друге — забезпечити житлом працівників непросто. Отже, за таких обставин, рано чи пізно все одно працівник повернеться туди, де його дім. Адже у нього буде відсутня мотивація та й ми знаходимось осторонь від великих культурних центрів. Вся ця специфіка грає чималу роль.

— В ваших очах є оптимізм, та такі обставини вас, певне, засмучують, адже ви вболіваєте за свою справу…

— Так, я люблю свою роботу. Одним з запитань, яке задавалось під час атестаційної комісії, було таке: «Чому ви прийшли до поліції?». Відповіді були банальні, відповідали, що мріяли про це з дитинства. Але я дійсно з дитинства бажав і мріяв бути міліціонером, мне ніхто сюди не тягнув, сам вирішив тут працювати. Мої батьки зовсім прості люди, які живуть в селі, у мене немає дядька генерала чи високопоставлених родичів. Я закінчив школу, вступив до технікуму, потім відслужив в армії, навчався в інституті.

— Крім того, що ви співробітник органів правопорядку, ви, як і ми всі, — громадянин України. Тому наше традиційне запитання: ваші побажання українській владі і ваші побажання українському народу…

— Побажання — терпіння всім нам, і щоб швидше закінчилась війна на сході країни. Бажаю перемоги, і те, що належить нам, — повинне бути нашим.

А всім нам, як представникам влади, бажаю розуміння, що ми всі повинні працювати, і люди мають бачити нашу роботу. Я вчора зустрічався із працівниками, і вони запитують: «Що нам робити?». Відповідаю, що кожен з нас повинен хоча б 50% зробити від того, що він зобов’язаний. І те, про що йшлося на початку розмови: якщо закон написаний, то він повинен виконуватися.

— А ви надихаєте особовий склад підрозділу на сумлінну роботу, передаєте їм свій запал?

— Саме так, адже наша служба дуже відповідальна, хоча не всі бачать нюанси нашої роботи. Але ми виїжджаємо на серйозні заходи, і за межі району, в область, і далі. Хочу особливо зазначити, що коли тільки почалися всі події на сході країни, основний тягар ліг на плечі МВС. Це створення батальйонів і підбір особового складу. Ми також не були осторонь, писали рапорти про участь в АТО. І у нас не було жодного «відмовника», якщо треба — значить треба. Було і таке, коли приходили працівники і казали: «Цей співробітник не поїде, бо в нього троє дітей, а поїду я». Люди самі просилися на фронт.

— Значить люди патріотичні, люблять Україну. Народ зараз все більше покладається на правоохоронні органи, тому що в країні має бути порядок. І наші щирі побажання, щоб і ваш відділ був таким і надалі…

— Дякуємо! Служити народу України, захищати його — це наш обов’язок!

Владислав ОЗАРІНСЬКИЙ

Кодимське районне відділення поліції - будівля

Поделиться статьей в социальных сетях: