>

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ: складний шлях до свободи та демократії

Конституція України

28 червня 1996 року о 9 год. 18 хв. після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України («за» проголосували 315 народних депутатів). Після цього Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року щодо прийняття нової Конституції України, тож Верховна Рада його випередила. А проросли перші паростки нашої конституції ще в далекі часи гетьманства Пилипа Орлика.

Історія створення козацької конституції Пилипа Орлика

Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками з числа козацької старшини разом із залишками українсько-шведської армії опинились на території Османської імперії, рятуючись від російської армії. Тут, не витримавши великих потрясінь року, помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар — Пилип Орлик. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов’язки гетьмана. Так як попередні документи такого призначення попередніх виборів не збереглися, а цей документ супроводив вибори гетьмана декілька століть і є звичаєвим правом «Країни Козаків — України», то Договір-Конституція Пилипа Орлика є офіційно визнаною першою козацькою, українською Конституцією.

Таким чином, конституцію було прийнято 5 (16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією.

Повна назва документа така: «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах».

Положення Бендерської конституції

У тексті документа її автори називають територію держави Військом Запорозьким, Україною. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Чинності ця конституція не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу. На знак поваги та шанування одна із центральних вулиць нашої столиці — Києва — носить ім’я Пилипа Орлика, де в будинку за номером 4 розташований Верховний суд України. Це символічно і очевидно, що недарма великий гетьман заслужив через століття повагу від своїх нащадків, і мов споглядає, як вершиться поміж тих стін будівлі суду правосуддя в Україні.

П’ять років без Конституції

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб’єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Відтоді минуло вже аж 5 років, а країна ще й досі жила за конституцією держави, якої вже не існувало — УРСР у складі СРСР. Причина, через яку зволікали з прийняттям Конституції банальна — президент та парламент ніяк не могли поділити між собою владу, та перетягували кожен на себе цю ковдру.

Конституція сучасної України

Але все ж цей історичний момент настав. Конституцію незалежної України приймали народні депутати на 5-ій сесії Верховної Ради України 2 скликання, термін депутатських повноважень яких тоді складав чотири роки.

Валерій Григорович Тітенко, голова КСП «Посмітний» Березівського району — один з тих депутатів тієї Ради, якого я знав особисто, бо мій батько — Петро Федорович, окрім того, що був редактором районної газети, був ще й його помічником. Вже потім про той склад Верховної Ради почали говорити так: «Це останній чесний склад парламенту». Так воно і є, бо на наступних виборах вже застосовувались «каруселі», засівання гречкою, партії-«одноднєвки» і т.д. Депутати 2-го скликання працювали тиждень через тиждень: один вдома на основному місці своєї роботи, а наступний — у Верховній Раді. І вони встигали, правда, у них вже не залишалось часу, аби відвідувати серед зими острови на океані, як це стабільно зараз робить значна частина сучасних обранців.

Я добре пам’ятаю ту ніч, коли Верховна Рада прийняла Конституцію. Тоді Валерій Тітенко, втомлений але радісний та щасливий зранку, зателефонував нам і поділився своїми незабутніми враженнями. Тільки но текст Конституції з’явився у широкому доступі, я купив цю книжечку в кольорах національного прапору. Прочитав на одному диханні, вона мені дуже сподобалася. У ній відобразилися усі найважливіші та найдемократичніші принципи існування та розбудови нашої держави. Ось тільки розпорядитися цим благом як належить ми ще й досі, на жаль, не можемо: міняємо її під ту владу, яка, даруйте, при владі. Через те після 1996 року наша Конституція змінювалася вже 6 разів.

Не полишають сподівань відреставрувати Конституцію і зараз, бо не за горами президентські вибори. Ось тільки чи згадають можновладці про те, що згідно ст.5 Конституції України: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ», ми вже скоро почуємо та побачимо.

Владислав ОЗАРІНСЬКИЙ

Поделиться статьей в социальных сетях: