>

Лариса ВИСОЦЬКА: «Нам треба позбутися комплексу меншовартості і виховувати у собі почуття власної гідності»

Лариса ВИСОЦЬКА, голова Миколаївської РДАНа фото: Лариса ВИСОЦЬКА, голова Миколаївської РДА

Наше відрядження до Миколаївського району співпало із публікацією на одному із одеських сайтів листа, у якому представники Української православної церкви, а якщо точніше, то московського патріархату, фактично звинуватили місцевого голову райдержадміністрації у порушенні прав віруючих. Тому свою розмову із головою РДА Ларисою ВИСОЦЬКОЮ ми почали саме із цього.

Треба розуміти, в якій країні ми живемо

— Ларисо Адольфівно, ми живемо в країні, яка має надзвичайно велику свободу віросповідування. У нас є безліч церков різних конфесій та деномінацій. Люди можуть відвідувати будь-яку церкву, не кажучи вже про те, що Святе письмо, яке має читати кожен віруючий, говорить, що молитися можна де завгодно і коли завгодно. Головне, щоб у людини було чисте серце, а Бог її почує. То які ж виникли проблеми зі московським патріархатом в Миколаївському районі? Між іншим, помітка саме про московський патріархат останнім часом зникла з її назви…

— Особисто мене дуже неприємно здивувало, коли представник московського патріархату протоірей Ігор Виверець приніс це звернення, в якому йшлося про якісь притиснення. Насправді, з боку працівників державної райадміністрації такого не було жодного разу. Звісно, я висловлюю свою думку аби кожен державний службовець, кожен пересічний громадянин замислився над тим, що сьогодні відбувається в державі, хто був і є носієм пропаганди. Ствердження, що представники цієї церкви абсолютно поза політикою не відповідає дійсності. Громадяни, які читають, вивчають історію та розмірковують, прекрасно розуміють, що церква завжди була в політиці, та мала вплив на маси. Я всім нагадую факт, який публікувався у засобах масової інформації, коли патріарх Кирило освячував танки, які потім їхали на війну проти України. Знаючи це, як можна йти до такої церкви і молитися за здравіє Кирила? Людям треба розуміти, що вони роблять, і в якій державі живуть, в якій державі будуть жити їх діти.

— І розуміти, кого вони благословляють…

— Звичайно, бо може так статися, що з цього танка будуть стріляти по твоїх дітях. То невже ти цього хочеш? Протягом всього часу ми можемо бачити з боку московського патріархату несприйняття української історії. Ця церква не визнає геноцид українського народу під час голодомору, чого навіть не приховує. День соборності України вони теж не визнають. Тому, коли її представник у своєму зверненні пише, що ми не запрошуємо їх на офіційні заходи, мені зовсім не зрозуміло, на яких саме заходах він хоче бути.

— До речі, всі ж вони відзначаються публічно і взяти в них участь може будь-хто.

— Звичайно, ми проводимо їх у сквері Пам’яті на велелюдді, адже це публічний захід. На них запрошується представник Українського патріархату, аби він читав молебень за загиблими. Але ніколи не йдеться про те, кому не приходити. Також у звернені йдеться про те, що ми примушуємо приходити на заходи. Але якщо люди — державні посадовці, службовці, чиновники, то це їх обов’язок бути присутніми на державних заходах.

— Але цього листа підписало чимало людей…

— Так, але далеко не всі, хто вказаний у списку, підписувався насправді. Я спілкувалася з людьми, хто не підписував, за них це зробив хтось інший. Деякі ж просто підписалися, не замислюючись.

Реформи, які вкрай необхідні

— Ви говорили про те, що кожен повинен розуміти в якій країні ми живемо. Напевне, ви чітко розумієте в якій країні хочете жити, на рівні вашої відповідальності — у Миколаївському районі. Яким ви бачите тут життя і що можна змінити найближчим часом?

— У нас є зміни, і це досить непогано. Наприклад, освітню реформу я вважаю просто прекрасною. Адже, на жаль, кількість населення зменшується. У нас є Шабельниківська сільська рада, де школу відвідує всього 35 учнів. І вислів «Не закривайте школу, бо не буде села», я би перефразувала «Не має дітей — не буде села». В цьому селі в школі немає 1-2-3 класів, діти є лише в четвертому, тобто початкової школи взагалі немає. І утримувати школу 1-2 ступенів немає смислу. В планах залишити тільки початкову школу, але здійснювати підвіз учнів. Але насамперед треба відремонтувати дороги, бо без них не буде ні медичної, ні освітньої реформ.

— Ми бачили місцеві дороги, погоджуємося, що робити їх треба якнайшвидше. У вас є якийсь план фінансування ремонту доріг?

— Оглянути дорогу зі Стрюковського повороту і до Миколаївки приїжджали представники Служби автомобільних доріг. За їх підрахунками тільки виготовлення проектно-кошторисної документації буде коштувати 600 тис. грн. В обласному бюджеті на 2018 рік передбачено 450 млн грн на ремонт доріг місцевого значення. Враховуючи це, ми будемо виходити з пропозицією до представників всіх сільських рад, щоб кожна сільська рада частково виділила кошти, а ми виготовимо проектно-кошторисну документацію. Тобто, мова йде про співфінансування, і сподіваємося, що з тих 450 млн грн нам виділять кошти на ремонт дороги, а проектно-кошторисна документація вже покаже скільки це буде. Наступний крок — дорога з Миколаївки через Троїцьке, Чарівне, Андрієво-Іванівку, виїзд на київську трасу. В минулому було оголошено тендер на проектування цієї дороги, але, на жаль, проектна організація з невідомих причин відмовилася це робити. Тому зараз оголошується новий тендер на ремонт цієї ділянки. За попередніми розрахунками цей ремонт, який заплановано на 2018-2019 роки, коштуватиме 200 млн грн. Обласне керівництво бачило стан цієї дороги, і розуміє, що її треба робити, бо вона забезпечує виїзд на київську трасу. Адже коли йдеться про інвестиційні проекти, дорога — одна із складових економічного розвитку, жоден інвестор не почне проект за умов бездоріжжя. Тобто і медична реформа, і освітня реформа, і інвестиційні проекти всі потребують вирішення проблеми доріг. Ось чому ми взялись за ділянку з Стрюковського повороту до Миколаївки, бо розглядаючи, що Березівка буде госпітальним округом, треба забезпечити довіз пацієнтів у нормативні, передбачені законом, 30 хвилин.

— І це не єдина проблема у цьому ланцюжку…

— Звичайно. Взяти хоча б міст у Миколаївці, який був побудований в 30-тих роках минулого століття, і розрахований на гужовий транспорт. Його треба перебудовувати. Тому за кошти районного бюджету ми будемо готувати проектно-кошторисну документацію. Це одне із найгарячіших питань. І наступне — відповідно до освітньої реформи треба зробити опорні школи. У червні на сесії ми піднімемо це питання. Підготуємо необхідні документи, щоб у відповідності до закону провести конкурс, у якому візьмуть участь школи, що подадуть заявку, аби стати опорними і забезпечувати якісну освіти.

— Якість пропозиції вже є?

— Так, бажання виявляють школи у Стрюковому, Миколаївці, Скосарівці та Андрієво-Іванівці, можливо, Антонюківська, які і будуть між собою змагатися. Я вважаю, що це здорова і нормальна конкуренція. Взагалі, планується утворити чотири опорних школи. Але все залежить від ініціативи педагогічного колективу. До речі, вже з 1 вересня 2018 року запрацює Нова школа і початкові класи вже мають бути обладнані відповідно до законодавства. У нас кожна сільська рада, розуміючи, що районний бюджет все не потягне, запланувала витрати на обладнання класів. Стосовно фінансування, то на опорні школи і початкову школу кошти виділяються окремо з державного бюджету.

— Тобто, все не так безнадійно, якщо говорити про цей рік?

— Наш губернатор хоча і не спортсмен, все ж підтримує спорт. Ще минулого року він ініціював будівництво спортивних майданчиків і стадіонів зі штучним покриттям за кошти обласного і державного бюджетів. Поки що ми єдиний район, де немає поля. Це питання підіймалося ще минулого року. І в підсумку, на цей рік у Миколаївці заплановано будівництво майданчика і поля зі штучним покриттям за рахунок обласного бюджету.

Кабакові та сонячні перспективи

— Ви говорили про інвестиційні проекти і те, що для цього необхідна логістика і дороги. В чому ви вбачаєте перспективу Миколаївського району, в які галузі тут можна залучати інвестиції?

— Минулого року ми вже розробили невеличкий інвестиційний план. Один з напрямків якого — швейне виробництво. В районі є Ісаєвський ліцей, де навчають швачок, 80% цих дітей потім шукає місце для працевлаштування. В Андрієво-Іванівці є колишня школа-інтернат, два приміщення якої стоять порожніми. Об’єднавши це, ми пропонуємо інвесторам наступне: є приміщення, до яких підведені комунікації, є професійно підготовлена робоча сила, тому шити можна у нас, і це буде їм вигідно. Це один з семи проектів, які ми розробили. І ніби ним зацікавилися.

— Які ще проекти було запропоновано?

— Ще один із проектів — виготовлення альтернативного виду палива, а саме — брикетів. Сільські ради готові надати за умовну ціну територію для їх виробництва. Третя пропозиція — це туристичний бізнес. Ми запланували досить цікавий маршрут. Він починається із Ісаєво, де є палац Курисів, який знаходиться в чудовому стані. Директор ліцею справжній фанат цього приміщення, він може провести неймовірну екскурсію. Враховуючи, що приміщення одного гуртожитку стоїть порожнє, у ньому можна облаштувати міні-готель. Далі маршрут прямує до Андрієво-Іванівки, де можна прогулятися у Мар’їній Рощі. Там можна пограти в пінбол, покататися на квадроциклах, порибалити. Далі вже вирушити до Левадівки, де знаходиться садиба-музей Степана Олійника. Крім того, Левадівка споконвіку славилася своїми кабаками. І вони у нас, так би мовити, ексклюзивні. Адже там особливий піщаний ґрунт, на якому вони ростуть, який забезпечує неймовірні смакові якості кабаків. Напевне, знайдуться господарки, які будуть готувати різні вироби з кабака. І так як Вилкове пригощає рибою, так Левадівка буде пригощати стравами з кабака.

— Гастрономічний туризм цілком може розвиватися на Одещині. І люди з радістю відпочивали би на вихідних у таких місцях…

— На два-три дні туристи могли би виїжджати на міні-тури. Звичайно, поки що це тільки наша ідея, якою хтось повинен зацікавитись і вкласти кошти. Ось ми і шукаємо бажаючих інвестувати у кабакову кашу. Якщо ж говорити про те, що має реалізуватися найближчим часом, то в Ісаївській і в Антонюківській сільських радах, в Амбаровому знайшовся інвестор, і вже, навіть, завершує підготовку документів на встановлення сонячних батарей. Таким чином, бюджети сільських рад отримуватимуть суттєві надходження за оренду.

Ми самодостатня нація

— Що б ви побажали місцевим жителям, аби вони самі робили своє життя цікавішим, веселішим, кращим?

— Позбутися комплексу меншовартості. Є у нас така слабинка. Наприклад, коли ми зустрічаємо інвестора, то вважаємо, що це він прийшов до нас, і тому такий значимий. Насправді ж, це ми надаємо йому можливість розбагатіти. Мені здається, що так повинен розмірковувати кожен українець.

— Тобто, необхідно правильно себе позиціонувати…

— Не треба на задніх лапках бігати перед кимось. Ми повинні мати почуття власної гідності. Саме із цієї причини не варто бігати до московського патріархату, бо треба розуміти, що це представники імперії, у яких, власне, і залишилися імперські замашки, які передбачають наявність господаря, якому треба служити. Пора собі сказати, що ми самодостатні, і шукати, виховувати, культивувати це в собі. І далеко ходити не треба — давайте просто біля себе наведемо порядок.

— Скажіть, а ви готові до того, щоб вислухати людей, які прийдуть до вас з цікавими ідеями?

— Звичайно, але таким людям крім ідеї треба також мати уявлення, як втілити її у життя. Тому треба для її реалізації скласти бізнес-план. І не варто запитувати, що мені дала держава. Давайте подумаємо, що особисто кожен із нас зробив для цієї держави, наприклад, який внесок зробив у районний бюджет. Тоді картина нашого розвитку стане абсолютно зрозумілою, і справа піде швидше.

Олеся ОЗАРІНСЬКА

Поделиться статьей в социальных сетях: