>

Медицина Арцизу: якою вона може бути

реформи у медицині - Володимир ТЕРАВСЬКИЙНа фото: Володимир ТЕРАВСЬКИЙ, хірург Арцизької центральної районної лікарні

Медицина — одна із найбагатостраждальніших галузей нашої країни. Адже так необхідна людям, та така занедбана. Не вистачає фінансування, лікарів, обладнання… Чи є вихід із такої скрутної ситуації, та чи доречні зараз медичні реформи? Свій погляд на це має Володимир ТЕРАВСЬКИЙ — патріарх медицини і хірургії Арцизького району, в якому працює з 1960 року (!). Його розповідь про свої погляди на сучасну, чергову реформу медицини та створення госпітальних округів.

— Володимире Антоновичу, за свій чималий професіональний вік ви, напевне, пережили не одну реформу…

— Звичайно, на моїх очах проходило вже багато змін і в тому числі, зміни в медичній галузі. Та торкнемося болючих питань сьогодення. Після Другої світової війни медицина у наших районних лікарнях виконувала основну функцію — надання допомоги. Інколи там було по 50 місць для хворих, які зазвичай називають ліжками, а, скажімо, Арциз, Котовськ, Білгород -Дністровський — міста більші, тому у лікарнях утримувалося по 100 ліжок.

З часом міста стали зростати, і медицина також розширювала свої можливості, з’являлися нові відділення і місця у медичних закладах. В нашій районній лікарні спочатку було 100, а потім стало вже 500 ліжок. Для чого це і чому? Це питання нібито складне і водночас дуже просте. Повинні існувати критерії, за якими все формується: це і економічні розрахунки, і надання допомоги. Але коли я ставлю запитання про те, хто планував в Радянському Союзі кількість лікарняних ліжок, то ніхто не може на нього відповісти. Начебто цим займалась і Верховна Рада, і міністерство охорони здоров’я, і так далі. Але конкретної відповіді немає.

— Отже, відповідь треба шукати в іншому місці?

— В Радянському Союзі формували кількість ліжок і медичних працівників Генеральний штаб збройних сил. Чому? А тому, що там завжди знали, що є певна кількість людей, які можуть бути призвані, також існувала відповідна структура армії. Їх більше нічого не цікавило, вони знали лише це. Медицина була пов’язана із наявністю дуже великої кількості людей, і, зокрема, жінок. Всі, кого призивали до лав армії, а, особливо, офіцерський склад, мали свій призовний вік. І коли люди переходили у іншу вікову категорію, то їх треба було замінити іншими працівниками чи військовими. При цьому враховувалося, що жінок звільняють раніше, та все одно ж їж треба було потім кудись влаштовувати. Тому велике начальство країни і розширювало постійно поліклініки і лікарні.

Державні діячі не з’ясовували, скільки насправді потрібно місць у лікарнях. До того ж особи, що знімалися з обліку, нікуди не їхали. Більше того, частина військових медиків, які також вийшли в відставку, були молоді і здорові, тому влаштовувалися на роботу. А безробіття у нас, як відомо, не могло бути. От медицина розширювалася все більше і більше. Це було очевидним. Шведи, зокрема, говорили так: «Якщо в Радянському Союзі такими темпами буде розвиватися медицина, то в 2020 році половина населення буде лежати в лікарні, а друга половина буде їх обслуговувати».

— Тобто, весь процес був профанацією?

— Саме так. Більше того: в 60-ті роки, коли ми «змагалися» з Америкою, у країні було близько 600 тисяч ліжок.

— Зараз система кардинально змінюється. Лише не всі розуміють, чи це на краще?

— Стало зрозумілим, що треба скорочувати такі величезні обсяги. Треба скоротити кількість ліжок у лікарнях. Справа у тому, що населення сільських районів у порівнянні із 70-ми роками минулого століття зменшилося втричі. Та й кількість людей, яка числиться за місцем реєстрації, не відповідає реаліям. Бо більшість молоді виїжджає на роботу до міста або за кордон. Аби мати базу для надання допомоги, треба мати й чітку уяву, кому її надавати. В цьому і є проблема.

Як так зробити, щоб і людей не образити, і надати якісну поміч? І тому правильним було рішення про те, що зробили «Швидку допомогу», яка діє, хоча на мою думку, не зовсім чесно і пов’язана з корупцією. Та сама ідея її створення правильна. Адже зараз кожен, хто з дому буде викликати «Швидку», знатиме, що та приїде і доставить хворого в лікувальну установу. І проблема ця знімається та наближає людей до надання їм фахового обслуговування.

— А скільки в Арцизській лікарні ліжок?

— У всіх відділеннях стаціонару 240 ліжок. Дільничних лікарень вже немає, їх давно позакривали. Зараз ми справляємося, у нас хірургія і терапія завжди має наповнення, а інші відділеннях — ні.

— То повинне бути ще скорочення?

— Так, звичайно, але є один вимір: надання допомоги повинно виходити з того, хто буде її забезпечувати. Якщо відділення невеличкі, і там буде один або два лікаря, то вони не зможуть надавати реальну допомогу великій кількості пацієнтів. От і є правомірним питання про те, що такі заклади необхідно, так би мовити, зливати в одне.

В 60-тих роках минулого століття, коли укрупнювали райони, об’єднували і лікарні. І, на мою думку, треба робити регіональні госпіталі. Розумію, що кожному своя сорочка ближча до тіла. І зараз, окрім Сарати, наших сусідів, ніхто не претендує на об’єднаний округ. Коли планували об’єднувати в Бессарабії три райони, а саме: Ізмаїл, Арциз і Білгород-Дністровський, то зараз говориться лише про два. Та їздити в Ізмаїл дуже далеко, а Арциз знаходиться просто в центрі цих районів, у нас гарно розвинена структура, і ми забезпечені кадрами.

— Ідея акумуляції коштів та кадрів зрозуміла. Та ж передусім — життя і здоров’я людей…

— Безумовно, найперше, це надання ургентної допомоги. А це можливо там, де існуватиме база, вона ж буде там, де є кадри та належні для роботи медиків умови. Ми ж забезпечені всім необхідним. Але головне питання стоїть так: надання термінової допомоги всіма службами. Основне — це хірургія, пологове відділення, це допомога, що часто потребує оперативного втручання. Терапевти повинні бути в кожному районі. Я розумію, що в Сараті є один чи два хірурги, і вони можуть прооперувати звичайний апендицит. Але треба, щоб штати розраховувалися не на ліжка, а на лікарню, яка була б забезпечена усім необхідним. На мою думку ургентних хворих потрібно везти до спеціалізованих лікарень, і мати можливість робити це цілодобово.

— В окружну лікарню?

— Так, в окружну, в ургентну, наприклад, якщо є гострий апендицит. Бо з невеличкою раною лікарі зможуть впоратися на місці, і надати первинну допомогу.

— Наступна — вторинна допомога?

— Так, це ургентна, невідкладна. Хворі повинні потрапляти у медичний заклад, де існує достатня база всіх спеціальностей: хірургія, неврологія і торакальна хірургія (це хірургія органів грудної клітини). Це швидка, негайна, термінова медична допомога, ось на чому повинно все це будуватися. Вважаю, коли всі будуть собі щось робити окремо — Сарата собі, а Арциз собі, то з цього нічого доброго не вийде. Ми, що є другою лінією надання допомоги, повинні подбати про хворих. Третя ж лінія медобслуговування — це вже область. Адже деяких хворих для надання суттєвого лікування треба доставити в обласну лікарню. Все було б можливим, коли б у нас були нормальні дороги. Їх відсутність на жаль, значно ускладнює завдання.

— На вашу думку, яка оптимальна кількість ліжок має бути в Арцизській лікарні?

— Така лікарня, як наша, повинна мати не менше аніж 200 ліжок. При цьому треба враховувати, що певні хвороби можна лікувати вдома. Це вже це планова допомога сімейними лікарями. Наприклад, коли в Сполучених Штатах Америки роблять операцію, скажімо, грижу, то хворий виписується вже через добу. Бо один день перебування у медзакладі коштує майже як операція, хворому вигідніше викликати лікаря додому. Колись і у нас планувалась хірургія одного дня. Є операції, після яких можна було б пацієнта відпустити додому. Але у нас є інша проблема: ми ще до цього не дійшли. Відпускати хворих після операції можна буде тоді, коли у нас будуть нормальні дороги. Колись я був в Ленінграді, де в 70-тих роках минулого століття була введена в практику така система. Щоб розвантажити терапевтичні відділення, дільничним лікарям запропонували доплату за надання медичної допомоги хворим, які лікуються вдома. Та з часом постало питання про те, що необхідно скорочувати ліжка в лікарнях. І коли ця звістка дійшла до ЦК партії, це було назване наступом на соціалізм, і подібна практика була відмінена. Ось вам ще одна із причин, чому у нас ще досі так працює медицина.

— То в підсумку ви є прихильником створення госпітальних округів?

— Безумовно, так як система медицини функціонувала раніше, зараз вона вже не може працювати.

*  *  *  *  *

Якісна та своєчасна медицина необхідна усім: в Миколаївці, Кодимі, Саврані… Потрібна скрізь — по всій Україні. І нехай це не буде проблемою, яку повинні вирішити між собою Арциз та Сарата: хто кого переможе, і де облаштується госпітальний округ.

Підхід має бути у всіх один, що визначено ст. 49 Конституції України: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування». Тож з неї і питатимемо!

Андрій ОВЕРЧЕНКО

Поделиться статьей в социальных сетях: