>

На межі: про старість та допомогу одиноким стареньким

Люблю спостерігати… Особливо радію разом з молодими, безтурботливими, щасливими. Молодість – це весна нашого життя, така ж свіжа, чарівна, бажана цікава. На жаль, дуже швидкоплинна…

Єдиний недолік цієї пори – ніхто не задумується про те, що не завжди так буде. Навпаки здається, що все попереду. Нам важко відслідковувати час. І коли людина раптом опиняється зовсім в іншому, далеко не привабливому, віковому періоді життя – це завжди стрес, в першу чергу, для самої людини.

«Посіяла людям літа свої, літечка житом…»

Нещодавно у нашому відділенні в страшних муках помирала старенька жінка. До краю виснажена, спотворена і зболіла страшною хворобою, вона чекала смерті, як спасіння. Самотня, забута і покинута, вона вже давно втратила інтерес до життя.

Вже після похорону мені на очі потрапив старий альбом з такими ж світлинами. На одній з них широко відкритими очима на світ дивилася молода, чарівна жіночка, просто таки красуня. Поруч, під стать їй, молодий чоловік. Щастя так і променилося з їхніх очей, швидше здогадалася, аніж впізнала в цій вродливій нашу померлу пацієнтку. А було ж… Кохання, сім’я, робота, друзі, родина, становище в суспільстві. Чи могла оця красуня, яка дивилася на мене із старої світлини, подумати тоді, яким буде її кінець.

Старість — це не найкраща пора нашого життя, особливо, коли вона одинока, безпомічна, безпорадна, з цілими «букетом» хвороб. Це дуже страшно.

Я вважаю, що ставлення суспільства до людей похилого віку – це лакмусовий папірець, який відображає людяність і моральність цього суспільства. Адже старенькі, які доживають свого віку, це такі ж люди, як і інші. Просто вони вичерпали свій життєвий ресурс. Вони віддали його заради продовження життя, віддали свою енергію, розум, знання досвід. За це їм велика вдячність і повага.

Спасибі, держава подбала про одиноку старість. Створені заклади соціального захисту і піклування для пристарілих. Це дещо рятує цю непросту ситуацію, щоправда, не завжди.

Значним недоліком є те, що на законодавчому рівні не передбачено соціальний захист людей похилого віку, в яких є діти. Не секрет, що дуже багато стареньких при живих дітях залишаються одинокими, покинутими, забутими. А от оформити їх в будинок-інтернат проблематично.

Держава виділяє бюджетні кошти на утримання соціальної служби.

У Бальському районі теж діє територіальний центр соціального обслуговування населення, який очолює Тетяна Борисівна Бойко – принциповий, вимогливий і компетентний керівник, з великим професійним досвідом роботи. Такі ж відповідальні і добросовісні її помічники. Разом вони спрямовують і контролюють соціальну службу району – сестер-милосердя і стаціонарного відділення в селі Піщана. Можна сказати, працюють люди за покликом серця. Скільком одиноким безпомічним стареньким вони допомогли!

Я хоч давно проживаю в селі Піщана, але жодного разу не була в будинку–інтернаті для престарілих, аж поки в жовтні минулого року не очолила стаціонарне відділення. Була приємно вражена. Звичайно, ніхто і ніщо не замінить сімейного затишку, любові й піклування рідних, але для людини, яка опинилася в складній життєвій ситуації – це гарний вихід: чотирьохразове харчування, чиста постільна білизна й одяг, хороші меблі, бойлери, внутрішні туалети, гарне турботливе ставлення персоналу до тих, хто тут проживає.

Безперечно, держава піклується про одиноких стареньких, але враховуючи складну економічну ситуацію, ряд інших причин, залишається ще чимало не вирішених проблем. Якщо коштів не вистачає на дитячі садки, школи, лікарні, то на такі «неперспективні заклади», як наш й поготів. Тому проблем і різного роду складних питань не бракує. Наприклад, закуплені пральні машини, але враховуючи інтенсивність їх експлуатації, часто ламаються, а от на ремонт коштів не передбачено. Часто виходять з ладу крани, бойлери, сантехніка, телевізори. Дрова на зиму завозять, а от порізати, то вже наша проблема. Зовсім прогнила зовнішня огорожа, якій вже чимало років. В корпусах немає холодильників. Цей перелік можна було б продовжити, але що вдієш – в держави на все не вистачає коштів.

Де вихід? Сьогодні дуже популярна спонсорська допомога, але це не про нас… Немає інтересу до наших закладів у бізнесменів. Всі думають, що їх це не стосується. Хоча хто зна. У нас доживали віку різні люди, й такі, хто колись користувався увагою і повагою в суспільстві. А доля привела їх до нас.

Єдині з благодійників, хто приділяє нам увагу – це християни – євангелісти. З Саврані члени лютеранської общини часто навідують нас з подарунками і добрими словами, представники благодійного фонду «Життя» з Балти привозять памперси для лежачих та продукти. Християни – євангелісти з Одеси, крім подарунків, радують мешканців нашого будинку хорошими концертами. Іноді приходять учні Піщанської школи, але щось давно вже їх не було. Ми щиро вдячні за будь-яку увагу до цих знедолених людей.

Хоч якось поліпшити фінансові труднощі нашого закладу можна було б вирішивши питання з земельними паями деяких наших мешканців. Забуті всіма, роками лежать у нас дідусі і бабусі, а їхніми земельними паями, будинками, городами, майном користуються зовсім чужі люди. Привезли сюди стареньких і забули про їхнє існування, більше ніхто їх тут і не бачив. А є такі, що приїздять… щоб забрати ту частку пенсії, яку видають на руки нашим підопічним. Коли запитую: «Хоронити будете?» Відповідають: «Ні, ми не можемо». Просто-напросто використовують людину для власної вигоди. Справедливо? Звичайно, ні. Та коли ще торік, ми порушили питання, щоб плата за оренду земельних паїв наших мешканців надходила людині, якій вона належить, то багато хто мене відмовляв цим займатися. «Не зв’язуйся ти з цими паями,» — радили мені.

Коли ж я звернулася по допомогу до голови районної ради О.А.Пантілєєва, то отримала цілковите розуміння і підтримку. Приємно, що і сільські голови тих сіл, звідки наші мешканці, теж з розуміння поставились до цього питання. Підтримали мене й орендарі, які користуються землею цих людей. Дуже хочеться вірити що цього року кошти, які своєю працею заробили наші дідусі й бабусі будуть використані для їхніх потреб і потреб таких же одиноких, немічних людей. Звичайно, це не вирішить всіх наших проблем, але хоч частково поліпшить життя наших мешканців.

Колектив нашого відділення щиро дякує голові районної ради О.А.Пантілєєву, який не залишає поза увагою наші проблеми і за можливості завжди допомагає. Наприклад, у нас скалася критична ситуація із заміною відпусток наших працівників – не було кому, бо не вистачало коштів на ще одну ставку. Коли ми звернулися до Олексія Анатолійовича, він пообіцяв що зробить все що від нього залежить, аби вирішити цю проблему. Зрозуміло, що за такої складної фінансової ситуації, яка є на даний час в країні, в районі розраховувати на додаткове фінансування мало шансів. І все ж невдовзі з районного бюджету профінансовано для нашого закладу ще одну ставку. Наскільки легше стало працювати! А як приємно людям відчувати увагу і турботу!

Без великої надії бути почутою, все ж звертаюсь до всіх, хто має можливість надати будь-яку допомогу: матеріальну чи моральну. Будемо раді, якщо просто хтось приділить хоч трішечки уваги нашим підопічним.

Не забувайте, життя – воно таке…

Наталія МЕДВІДЬ, 
завідуюча стаціонарним відділенням ТЦСО Балтської РДА, с.Піщана

Поделиться статьей в социальных сетях: