>

Наступати на граблі — традиція?

Видатний китайський мислитель Конфуцій стверджував, що управляти – означає чинити правильно. Тобто при прийнятті рішення управлінського характеру необхідно усвідомлювати міру відповідальності за те, що робиш. Зазвичай, як не прикро, ми спочатку робимо, а потім виправляємо помилки, які наробили. А це, в свою чергу, заставляє нас ходити по колу невирішених проблем. І коли в черговий раз ми проходимо коло, то стверджуємо, що ми тут вже були і застаємо всі ті самі проблеми, які вирішуємо роками, а може вже й десятиріччями.

Візьмемо, наприклад, проблему дитячих садочків, з вирішенням якої ми боремось з натхненням, а все рівно, не всі діти мають можливість відвідувати дошкільний заклад.

Суха статистика говорить про те, що слід було в 90-х роках зберегти систему дошкільної освіти і сьогодні місць було б більш, ніж достатньо. Все було побудовано, відремонтовано, одним словом, працювало.

Згідно даних Держкомстату України, статистичні дані дошкільної освіти по дошкільним закладам наступні:

статистичні дані дошкільної освіти по дошкільним закладам

1 З них 1,1 тис. закладів не працювали.

2 Не враховані місця у дошкільних закладах, що не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.

3 З них 0,9 тис. закладів не працювали.

Не враховані місця у дошкільних закладах, які не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.

 

«Той, хто не робить, той не помиляється», — народна думка, якою можна виправдати дії щодо скорочення кількості дитячих садочків, які були передані, свого часу, в комунальну власність. Сьогодні в цих приміщеннях працюють державні установи, офіси, магазини, банки, а країна і суспільство вирішують питання забезпечення доступності і безоплатності дошкільної освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст. 53 Конституції України).

Доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

Вирішення проблеми з дошкільною освітою в 90-х роках один в один подібна з оптимізацією системи профтехосвіти в наш час.

Сьогодні, коли система ПТУ хоч і недосконала, з недоліками, ще з якимись надуманими проблемами, але працює , вирішує багато суспільних та соціальних питань – а це доступність молоді до можливості отримати робітничу професію за місцем проживання, як сходинки до успішного життя , адаптації до самостійного дорослого життя(батьки не можуть дати дитині з дому грошей, а вона може в училищі прожити місяць за 300 гривен стипендії) та ін.. Ми хочемо її (систему) «оптимізувати», тобто ліквідувати, але не модернізувати. Оптимізація принесе тільки короткочасну користь державі – відбудеться економія коштів місцевих бюджетів на рік або два. Кошти від продажу ПТУ суттєво не змінять ситуацію з наповнюваністю бюджету.

Погоджуюсь, що нічого не робити, це неправильно, але до процесу реформи в сфері ПТУ слід підійти більш виважено. Так, слід врахувати можливості місцевого бюджету, інтерес та потреби роботодавців, а саме найважливіше, на мою думку, це доступність освіти для молодого громадянина держави якому 15 років, який росте в неповній сім’ї, де мати або батько без роботи та є ще менші брати та сестри і дома їсти всім не вистачає. Для таких дітей навчання в ПТУ — це одна можливість якось змінити життя. І саме цей фактор повинен бути пріоритетним в питанні реформування профтехосвіти.

Не слід поспішно робити зміни. Можливо, на основі комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти, який очолює Лілія Гриневич провести загальнодержавне обговорення. Важливо почути та дослухатись до думки фахівців, громадськості, учнів, а потім почати зміни, які зрушать систему профосвіти в напрямку якісних змін.

Особисто підтримую позицію комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти про призупинення передачі власності ПТУ з державної в комунальну, про соціальну складову професійної освіти, про майбутнє забезпечення держави кваліфікованими робітниками, про доступність освіти.

Відповідно до закону «Про державний бюджет України на 2016 рік» 795 професійно-технічних навчальних закладів державної форми власності будуть фінансуватись з місцевих бюджетів. При цьому Міністерство освіти і науки продовжить фінансувати лише 72 ПТНЗ (навчальні центри при кримінально-виконавчих установах закритого типу).

Останнє наштовхує на серйозні роздуми — адже майже 10% ПТУ знаходяться в колоніях. І коли ми будемо відкривати 300 –й навчальний центр (ПТУ) при кримінально-виконавчих установах закритого типу, — лише тоді ми зрозуміємо, що знову ходимо по колу — спочатку створюємо проблему, а потім її пробуємо вирішувати… Нам слід відмовитись від реформи оптимізації і розробити реформу модернізації професійної освіти.

На фото: ДНЗ Савранське професійно-технічне аграрне училище (Одеська область) 

Поделиться статьей в социальных сетях:
Информационный сайт для обмена документами