>

Політик, який робить реальні справи: без реклами та піару

Павло УНГУРЯН - Народний фронтНа фото: Павло УНГУРЯН, народний депутат України від ПП «Народний фронт»

Почну з головного: мій співбесідник, народний депутат України від ПП «Народний фронт» Павло УНГУРЯН зовсім неочікувано вразив мене. Фактично — майже не публічний, абсолютно змістовно, логічно, красномовно та професійно розповів про те, чим він займається, як мінімум, останніх 10 років — на користь Одещини та України. І це я вам скажу, шановні читачі, не косою або вилами махати, чи то босоніж ходити у Верховній Раді. Тож, як то кажуть, не перегортайте сторінку, читайте про те, що говорить, робить і про що думає Павло Якимович — його пряма мова.

На Одещині повинен панувати етнонаціональний мир

— Павло Якимович, що в вашій роботі найголовніше?

— На мій особистий погляд, можна застосовувати різну кваліфікацію політиків, але я точно знаю, що є управлінці, які сфокусовані на реальних справах, і є управлінці, які сфокусовані на зовнішніх інформаційних технологіях. Хоча інколи зовнішнє інформаційне забезпечення не відповідає реальним справам. Я ж відношу себе до категорії тих, хто намагається робити реальні справи, і, можливо, не вчиняє галас на кожному перехресті про їх велич, а просто робить все послідовно і спокійно. Дякуючи Богові ми уже певну кількість років спокійно і системно робимо те, що дозволяє одеському регіону утримуватися від сповзання в небезпечні прірви, зокрема, етнокультурні і пов’язаними з цим національною-безпекою, інфраструктурними та економічними аспектами. Одеський регіон дуже важливий з точки зору національної безпеки і оборони країни, напевне, сьогодні це один з найвразливіших регіонів, тому, що він оточений з кількох сторін точками небезпеки.

І тому для нас є принципово важливим етнонаціональний мир і збалансований розвиток регіону, який досягається за рахунок постійної комунікації різних етнічних груп з обласним центром та з усією Україною. Адже ми маємо всю південну частину регіону фактично пов’язаною з Україною лише двома дорогами: одна проходить через територію республіки Молдова, а інша проходить фактично через море, точніше — морський канал, який поєднує Дністровський лиман і Чорне море, от і все.

Південному регіону Одещини — особливу увагу

— Певно це до чогось зобов’язує?

— З огляду на це нам потрібно приділяти особливу увагу південному регіону Одещини, тому що там зосереджені великі можливості, які здатні потенційно перетворити саме цей регіон в економічно дуже привабливу територію. Це Дунай і все, що пов’язано з ним: інфраструктура, порт, суднобудівництво, екологія, рибний промисел, історія, культура, Білгород-Дністровська фортеця, безліч всього цікавого. Це територія великих лиманів, починаючи від Ялпуга, включаючи Катлабуг, Китай, Сасик, група Тузловських лиманів, Будацький лиман з унікальними курортно-реабілітаційними можливостями, і, звичайно, Дністровський лиман. Отже, якщо взяти тільки ці два пласти, культурний і екологічний, то південь області є надзвичайно важливим. Тому ми останні років 10 спокійно, в режимі поступової державної політики, цим займаємося.

Про дорогу через Паланку

— Що саме було зроблено?

— Наприклад: в 2009-2010 роках було жорстко поставлене питання про передачу земельної ділянки в районі села Паланка під ділянку дороги М-15, яка проходить через територію республіки Молдова. Протягом 11 років, не зважаючи на ратифікацію і міжнародні договори про передачу частини земельної ділянки в районі населеного пункту Джурджулешти, частини узбережжя річки Дунай в республіці Молдова, взамін Молдовою не було нічого зроблено щодо передачі нам цієї земельної ділянки в Паланці під дорожнім полотном, і через те виникли величезні проблеми і спекуляції.

Ми дотиснули своїми переконаннями ще
8-9 років тому органи сусідньої держави, аби вони ратифікували і передали кадастрові документи у власність держави Україна, і власником цієї землі є Державна служба автомобільних доріг України. Наразі мова йде про підтримку в належному технологічному стані проїздності цієї автомобільної дороги, тут ми знову зіштовхнулися з необхідністю партнерства з сусідньою державою. Змогли в найкоротші терміни погодити надання земельної ділянки для побудови об’їзної дороги. Завдяки чому уникли транспортного колапсу і роздування настроїв штучного відділення. Адже неможливість проїхати півмільйонній громаді, яка живе на півдні області, в обласний центр і в інші частини України, зрозуміло як було би використано.

— Це провокує ситуацію…

— Безумовно це провокує, тому ця ситуація біла вирішена, і тепер надається допомога в якнайшвидшому проведенні геолого-дорожніх робот, та робіт по укріпленню опор нового мосту, який буде функціонувати і мати свою сертифіковану якість і гарантію проїздності, я думаю, що десятки років.

— А за вашою інформацією, коли, орієнтовно, мають ввести в експлуатацію цей об’єкт?

— Я думаю, що з урахуванням надзвичайно складних гідрологічних процесів, які відбуваються в тому місті дельти Дністра, це може статися навесні 2018 року. Раніше не треба буде, 2-3 місяці нічого не вирішують, але ми не маємо права штучно пришвидшити такий серйозний проект. Зараз з Молдовою є домовленість, що і надалі можна використовувати цю дорогу, її не будуть руйнувати, вона завжди буде як додаткова.

— Вона в прекрасному, ідеальному стані…

— Так, зараз триває процес включення дороги М-15 в Чорноморську об’їзну дорогу, на жаль, деякі наші історично конкурентні сусіди завжди намагалися саме цей придунайський край виключити з інтеграційного процесу, як європейського, так і чорноморського, взагалі, з різних процесів. Та якщо потрібна кільцева дорога, то нехай вона йде на Кишинів, звідти на Одесу чи Миколаїв, через Любашівку, чи Дубоссари. Для чого і кому треба занизити цей статус, довести до зубожіння людей, підвищити якісь міграційні настрої, збільшити паспортизацію?

На сьогодні, дякуючи Богові, ми маємо досить достатнє гальмування таких тенденцій, сусідні держави зрозуміли, що у нас є значно більший ворог, і так чи інакше, ми на одному березі. Тому цей час треба використати для включення Бессарабії в інфраструктурні процеси, туристичні маршрути, еколого-рекреаційні, медійні пласти. Нам потрібно залучити сюди міжнародні великі девелоперські структури, які нам допомогли би розробити щось цікаве від Білгород-Дністровського до Вілкового включно, щоб ми мали мультибрендовий, мультисекторальний та економічний проект саме там.

— А для початку хоча б якийсь усний план про наміри, меморандум чи щось подібне…

— Ми зараз працюємо над цим.

— Отже ви не тримаєте ці думки лише в голові, а реалізовуєте їх…

Що об’єднує каліфорнійські та бессарабські вина

— Ми нещодавно відвідували американський штат Каліфорнію, і говорили з великим гравцями світового рівня. Цікаво, наприклад, що один з 58 округів цього штату — Напа — щорічно заробляє на винному туризмі декілька мільярдів доларів лише на тому, що до нього приїздить туристи, які знають, що каліфорнійське вино смачне. І вони залишають там гроші, їздять на якихось трамвайчиках, їдять в ресторанах, живуть в готелях, і це неймовірно. А у нас на Одещині є свої Шабо, Таїровські вина, «Шампань України», адже це ті місця, на яких свого часу посилилось колишнє німецьке поселення виноробів.

Наші лимани — це майже Мертве море

— Ви зачепили досить, можна сказати, романтичну тему: виноробство, винний та традиційний туризм. Та, все ж, повернемося до попередньої теми — рекреації.

— Якщо взяти, наприклад, Будацький лиман, то це наша рекреація, це майже Мертве море. А ще є Сергіївка, Курортне, Приморське, Вольне, все узбережжя Будацького лиману — це просто неймовірні можливості.

— Готові мінерали, бери і користуйся собі на здоров’я…

— Так, просто потрібно відрегулювати гідрологічний режим Будацького лиману, бо мінералізація утворюється за рахунок правильної подачі морської і прісної води, і в наслідок цього утворюються цілющі грязі. Канали, які пов’язують Будацький лиман з Чорним морем, занедбані, їх треба чистити, і це все велика робота, якою ми займаємось.

— А ще ж у нас є багатостраждальні Тузловські лимани…

— Для мене Тузловський лиман та Нижньодністровський національний природній парк — це те, що в моєму серці, я один з перших, хто стояв біля витоків утворення об’єктів природньо-заповідного фонду. Я тоді був ще зовсім молодим хлопцем активістом-екологом, потім працівником управління екології Одеської облдержадміністрації, пізніше в якості директора департаменту стратегічного планування міністерства екології України. Мій департамент займався стратегічними плануваннями на майбутнє, зокрема, це й Кіотський протокол, природно-заповідний фонд (ПЗФ — ред.), екологічна мережа і так далі. Ці два об’єкти ПЗФ були утворені за останні 10-15 років, раніше був тільки один Дунайсько-Дністерний заповідник, але він не в колі відповідальності міністерства екології.

— А як ви уявляєте перспективи цих лиманів, що найближчим часом зможуть побачити люди?

— Процес рухається поступово, популістично можна сказати, що завтра буде тисяча євро пенсія, зарплата — три тисячі євро кожному, ми вже все це проходили. Однак ми взялися і зробили неможливе: відвернули вимирання Куяльника, тоді з тодішнім губернатором Ігорем Палицею уперлись, підтягнули науку й фінанси, відновили канал, який пов’язує Чорне море з Куяльником. До речі, куяльницькі грязі живляться також за рахунок річок центральної частини та півночі області. Наприклад, Великий Куяльник, прісна вода звідти і морська вода з Чорного моря дають ці грязі. Разом ми вирішили це питання, але на це пішло два роки.

— Зате Одещина отримала позитивний результат…

— Так, лиман не пересихає, він працює. Далі, після Куяльника, прийшла черга займатися Тилигульским лиманом, де та ж історія: пересихання природних каналів, які пов’язували Тилигул з морем, що призвело до майже знищення лиману, як великого регіонального ландшафтного парку, який знаходиться на балансі Одеської обласної громади. Розпочалася реалізація великого інфраструктурного екологічного проекту завдяки коштам європейського союзу, які були туди залучені. Вже збудовано класний шлюзовий комплекс, за рахунок сучасних технологій створюється русло каналу довжиною майже три кілометри, облаштовуються місточки і переходи, відбувається облагородження всієї цієї території. Я думаю, що мине ще рік, і там буде неймовірна краса.

Паралельно розпочалося зміщування на південь до Будацького (Шаболатського) лиману, це теж грязі і рибний промисел, рекреація, екологія, бо сьогодні в Будацький лиман йдуть скиди, просто неочищені скиди зі всієї Затоки, Сергіївки, Біленького, і це просто жах якийсь.

Українська Бессарабія на Одещині

— Ви ув’язуєте свою роботу з планами розвитку в цьому відношенні з Одеською обласною радою?

— Безумовно, Одеська обласна рада і Одеська обласна державна адміністрація — це наші постійні надійні партнери. Схема взаємодії така: вони фінансують проектні роботи, ми знаходимо або державні, або європейські фінансування під цю роботу.

— Тобто ви даєте готовий проект інвесторам?

— Але їх треба ще в цьому переконати, пролобіювати в гарному розумінні, тому я радий, що з головою ОДА Максимом Степановим та з головою обласної ради Анатолієм Урбанським у нас конструктивний і спокійний діалог. Єдина особливість полягає в тому, що ми не кричимо про це на кожному кроці, працюємо системно, глибоко в матеріалі.

Наступним я бачу те, що нам треба рухатися на південь — це Сасик, Катлабуг. До речі, Катлабуг унікальний лиман, тому що на його березі знаходиться десяток сіл. Існує план створення історико-культурного комплексу «Українська Бессарабія в Ізмаїльському районі», і нам потрібно закріпити українськість цієї території України.

— Мені імпонує, коли кажуть, перш за все, Україна, а потім Бессарабія Одещини, тобто українська Бессарабія…

— Акцент має бути, а те штучне, про що ми з вами почали розмову, треба людям роз’яснити. Ми зараз цим спокійно займаємось, нещодавно відбулася зустріч з міністром культури, зараз знаходимо кошти для того, щоб розпочати ці роботи. Але це вже, як кажуть, інша історія. Далі буде.

Владислав ОЗАРІНСЬКИЙ

Поделиться статьей в социальных сетях: