>

Зінаїда Ключникова: «Що мені дала державна незалежність»

Зінаїда Ключникова - державна незалежність

З юності, прослуховуючи через  радіоточку всі політичні новини, генсеків та державних  діячів, всі ідеологічні установи, які  були скрізь: в економіку, політику, суспільне життя,  зростала комсомолкою, активісткою, спортсменкою…

Читання з раннього дитинства давало  розвиток  мисленню, творчій уяві, бажанню висловитися. Це була така ж потреба, як і дихати. Вірші почала писати з другого класу. Твори в школі писала в художньому стилі. Марія Капітонівна, вчителька української мови та літератури, теми для твору з творчості будь – якого письменника  давала вільні.  На концертах художньої  самодіяльності в клубах наших сіл читала вірші…

Друкуватися  в районній в  газеті почало ще зі шкільної юності. Професію вчителя-філолога обирала свідомо і самостійно, без мами і вчителів. Пішла і вступила до університету. Літературу, яку дуже люблю як вид мистецтва, зробила своєю спеціальністю. Читаю донині…

Почала так свою статтю так, щоб  читач  зрозумів, що я не тримаю ніс по вітру, що не перелицьовуюсь і не підлаштовуюсь.  Як мисляча людина, аналізую історичні факти, сучасні події,  людей,  котрих поважаю не буду вважати навіть, і людей, яких ніколи  не буду вважати навіть своїм приятелем, на те,  що другом….

Саме в 60-х роках минулого століття,  у час так званої «відлиги»,  формувалась як  громадянка своєї землі, краю, Радянською Союзу… Люблю всі народи  і всі нації…

«Перебудова»  Горбачова  сприйняла  свідомо та радо,  палко вірячи, що не дасть нам  всім покращення, благополуччя, бо ставало з  кожним роком гірше…

Оголошення державної  незалежності  України злякало мене в ті серпневі  дні. Знаючи з історії події в Україні 1917- 1921 років, чекала, що знов  пришлють війська на Україну з Росії, що знайдеться  черговий  Муравйов  чи хтось із тутешніх. Але Єльцину було  не до нас… Хоч, бачте, тепер у цих роках знайшовся той,  хто прислав війська на Донбас і у Крим. За  Радянським Союзом  не плакала і не плачу. Вважаю, якщо доля дала  шанс  безкровно  оголосити  державну  незалежність і будувати  свою  національну  державу, то треба це робити всім і свідомо у тій галузі, в якій працюєш чи живеш. І якби ми на перших виборах голосували за Чорновола, а не за «бывших», як  Кравчук, Кучма, жили б сьогодні в іншій соціальній державі. Нову  справу роблять з новими людьми. Всіх, хто був при владі в радянський час, мали б піти геть. Не буду аналізувати дії президента Ющенка, якому повірила і відстоювала це скрізь, але результати самі знаєте.

Працюючи у школі  в умовах розбудови національної школи, керуючи  колективами дітей і вчителів, надихала всіх на працю, любов до землі, краю, Вітчизні,  які є вічними для кожної людини.  Переконана, що в нашій державі з її корисними копалинами, землями і людьми, до морів,  кліматом, географічним положенням, виходом до морів, потужними річками та цінностями християнською світу ще з  десяток років можна було б мати якісні соціальні результати у розбудові незалежності держави та рівня життя всіх людей, а не купки нуворишів, сучасних буржуа, яким гроші очі, і не тільки очі, а й душу осліпили, вони втратили  відчуття реальності. Як павуки у скляній банці, чубляться нескінченно від сільського до київського рівнів влади…

Майже нікого не сприймаю із колишніх, надіюсь на молодь, яка вже виросла в умовах вільного сприйняття світу, яка вже не зашорена ідеологизмами  брехливості, блюзнірства та підступництва, а яка думає по-іншому, хоче жити гарно, але й повинна для цього важко працювати…

Маю моральне право говорити так,  бо докладала всіх зусиль, щоб в умовах перших років незалежності – від невизначеності до Майданів —  демократично настроєна. Пишаюся, що українкою народилася, пишаюся, що з вічного роду хліборобів; що вибилася через освіту в люди і не забула, якого роду народу дитина… Несу з дитинства палку любов до народної культури —  пісні, музики, мистецтва, з яких виросла культура, друга природа людства, із задоволенням одягаю вишиванку, бо пам’ятаю, як вишивали мама, сестра рушники, сорочки… Рушники із материної хати – дорогі реліквії мого дому.

Іноді  чую від людей: що, мовляв, від нас залежить, все вирішується без нас… Не в усьому згодна. Крапля камінь точить… А кожен з нас, як ота крапля, має розбивати камінь – владу своїми правильними вчинками, діями та словами. Влада має бути під контролем, під неусипним оком громади, об`єднання якої вітаю. У владу мають іти розумні люди, а не горлопани  та користолюбці, до рук яких все прилипає…

Нам ще йти років отак із п’ятнадцять  за умов боротьби з корупцією, яка нібито зараз демонструється через телевізор… Хочеться надіятись…

Але при навіть такій важкій ситуації, в  якій перебуває країна, ніхто нам з вами, хто так думає, як оце я пишу, не заборонить палко любити свою землю, бажати захищати її, працювати для власного блага і ближніх, співати наші пісні, садити квіти і сади, обробляти  землю та доглядати худобу, ростити і вчити дітей, рятувати людей від хвороб, стояти на захисті правопорядку та дисципліни, виробляти  товари і надавати послуги для споживача, говорити правду, яка, відомо, в кожного своя. «А істина у Бога,» — декілька разів сказав мені мій колишній учень Саша із Гаївки…

Все це я можу писати, дякуючи свободі слова, яку дала мені державна незалежність. 1991 рік пробудив остаточно мою свідомість від просто людської, але й національної… Піднімаю вранці очі до неба, а на його тлі майорить жовто – блакитний прапор моєї держави над моїм двором… Миру лише треба, миру, щоб не гинули сини, а все останнє у нас є… Слава Україні!

Зінаїда КЛЮЧНИКОВ
директор Яковлівської школи (1990-2000 років),
Заслужений 
працівник освіти України

Поделиться статьей в социальных сетях: