>

Велика депресія прекрасної землі

депрессия земли

Тепер мало що нагадує, що слово Окни у перекладі із молдавської означає «джерело», «криниця». Таку гарну назву Красні Окни отримали тому, що ця місцевість багата джерелами, які не замерзали взимку. Це була гарна, квітуча земля. А зараз селище, розташоване всього у 175 км від обласного центру, квітучим не назвеш ніяк.

велика депресія-Срібницька

Депутат красноокнянської районної ради Наталія Срібницька

Незважаючи на проголошені гучні програми попередньої та нинішньої влади, нічого не змінюється впродовж довгих років. І люди починають розуміти, що лише вони можуть допомогти самі собі. Про це у розмові із депутатом красноокнянської районної ради Наталею Срібницькою.

— Наталія Михайлівна, яке воно життя зараз у Красних Окнах?

— Запитання болюче, на яке я дам досить відверту відповідь. Все тут не найкращим чином. Як на мене, то це і раніше був депресивний район, та зараз стало ще важче. Тут немає роботи, бізнес в основному у занедбаному стані. І через відсутність перспектив у людей просто, як то кажуть, опустилися руки.

— А що найбільше турбує ваших односельців?

— Елементарні речі — як знайти роботу аби прогодувати сім’ю. У багатьох сільчан діти вчаться у коледжах та вузах, тому вони всіма силами намагаються зробити все, аби дати їм освіту, забезпечити цей процес. Та ось потім виникає не менша проблема. Навіть із хорошим дипломом і гарною професією роботу у сільській місцевості знайти неможливо. Із цієї причини більшість молоді виїжджає до міста, а в селі молодих все меншає. Нові робочі місця не створюються, найрозвинутіший бізнес у провінції — це невеличкі магазини. Та й їм непросто доводиться. Адже роботи у людей немає, то й елементарно бракує грошової маси, аби постійно відвідувати ті торгівельні заклади..

— За браком кадрів, мабуть, відчутна і занедбаність територій? Ми за попередньої влади чули багато обіцянок прислухатися до думки народу та змінити щось на краще саме за порадами людей. Чи щось здійснилося із того?

— Та то було лишень красномовство, передвиборчі технології. І зараз районний центр із населенням понад 4 тисячі чоловік потерпає від важкої проблеми: тут фактично відсутній вивіз сміття. Враховуючи, що Красні Окни знаходяться у низині, ситуація стає катастрофічною, коли йде дощ. Він розмиває бруд, нечистоти, і все те стікає з дощовою водою у центр селища, яке завалене відходами людської життєдіяльності. Також у нас жахлива проблема із очисними спорудами. Колись тут був розташований потужний завод всесоюзного значення із крутим устаткуванням. Та нічого не буває вічним, і після обледеніння 2000 року все воно було зруйноване. Фактично в Красних Окнах немає каналізації та очистки стічних вод. Проблема ця важка не тільки для нас. Адже нечистоти стікають у місцеву річку Ягорлик, води якою потрапляють до Дністра. Потім та вода вже надходить в Одесу. Отже, ми маємо екологічно небезпечну бомбу уповільненої дії.

— Зараз ми досить часто говоримо про те, що люди не живуть, а виживають. То за рахунок чого їм таки вдається це?

— Викручуються, як можуть. Утримують власне сільське господарство, де вирощують худобу, птицю. І могли б непогано жити за рахунок цього, аби мали вдосталь землі для хазяйнування. Та от належних їм за законом ділянок в 2 га отримати просто неможливо. Своїм правом скористалися свого часу ті, хто був ближчий до влади , вони себе не обділили. Іншим же людям відмовляють під виглядом того, що землі немає. Проблему поглиблює й те, що документи на землю потрібно оформляти в Одесі, куди мотатися багатьом мешканцям району не так просто.

— Ви стали депутатом красноокнянської райради. Що спонукало вас займатися цією діяльністю? Чи вірите в те, що можете щось змінити?

— Я ще із 2010 року займаюсь політичною діяльністю і за весь цей час багато спілкувалися із людьми, дізнавалася про їх біди та проблеми. Я дуже сподівалася, що можу щось змінити, допомогти людям. Тому брала участь у виборах і вперше стала депутатом. Часу пройшло ще мало, і скажу чесно, що поки що я не бачу результатів своєї депутатської діяльності. І не тому, що я не хочу працювати. Справа в тому, що зараз робота нашої райради збудована так, що недосвідчені депутати не можуть вивчити всі питання досконало до моменту голосування, аби виробити та прийняти ефективні рішення. Я вже зазначала перед колегами, що в комісіях ми повинні обговорювати всі питання, а голови комісій повинні консультуватись з нами. І вже після цього всього голосувати. На жаль, поки що засідання комісії проходили відразу перед сесією. Часу розглянути питання просто обмаль. Ось тому і толку нема. Я входжу в комісію із соціальних питань, яка опікується медициною, освітою, допомогою соціально незахищеним. Тут потрібна дуже копітка робота, яка покращить людям життя. Сподіваюсь, все це буде враховано, і наступні сесії пройдуть краще.

— То що є найскладнішим у районі, що ви хотіли б змінити? Чи взагалі у ньому є ресурси для цього?

— Наш район сільськогосподарський. Тут є невеличке виробництво – функціонують дві шахти, де добувають камінь-ракушняк, але вони працюють не в повну силу. Також свого часу було розроблено проект на зведення цементного заводу. Зараз будівництво йде слабенько, та й у якості матеріала більше використовується цегла. Тож поки на такі підприємства покладатися не доводиться. Тобто, без всякого сумніву можу сказати: треба розвивати сільське господарство. Наші люди дуже працьовиті — забезпечте їх землею, і вони дадуть їй лад. Будуть і робочі місця, буде і прибуток. Погодьтеся, що для сім’ї з двох-трьох чоловік то було б добрим джерелом для існування. Сільчани хотіли б працювати на землі. Тому до мене, як до депутата райради зверталися із цим питанням, скаржилися на те, що у сільрадах їм відмовляють. Знаходять різні причини, і нічого врешті-решт не вирішується.

— Із нашої розмови можна констатувати, що люди полишені на свій розсуд?

— Та всі вже багато чули обіцянок, гарних промов. Але нічого не змінюється рік у рік. Дійсно, приходить розуміння, що треба діяти власними силами, управляти своїм життям. Красномовний випадок стався у нашому селищі нещодавно. Односельці без впливу та допомоги влади зібрали кошти та в центрі висадили парк, який був знищений ще тим давнішнім жахливим обледенінням. Просто душа раділа у кожного, коли привезли дерева, і сім’ями, разом із маленькими діточками працювали, висаджували саджанці. У всьому цьому відчувалося, що народ бажає змін, і ось такі паростки намагання влаштувати їх вже є, та людям треба допомогти. Вони вже готові брати відповідальність за розвиток місця, де живуть.

Олеся ОЗАРІНСЬКА

Поделиться статьей в социальных сетях: