>

Воєнний стан в Україні: тест для кожного з нас

Виправляти є що

У 2014 році я, як і більшість українців, на президентських виборах голосував за Петра Порошенка. Сьогодні ж, як і більшість українців, маю обґрунтовані претензії до гаранта Конституції. Основні з них: вкрай низька якість роботи в боротьбі з корупцією, та наявність таких же, як і раніше, тепличних умов для безхмарного життя українського олігархату. Це обурює та дратує суспільство, яке від цього «еліт» класу відділяє безмежна соціальна прірва. Очевидно, що Петро Олексійович старається, є багато позитивних змін. Та, мабуть, за всім не встигає.

Але ніхто не буде заперечувати про те, що Петро Порошенко – блискучий дипломат, який має беззаперечний міжнародний авторитет, що, в свою чергу, ефективно працює на Україну. Йому було і є що виправляти в державі, і він це робить. Бо до цього його попередник, «проффесор» Віктор Янукович, добряче зганьбив Україну на увесь світ. Ну, а яка у нього була високоінтелектуальна перша леді, без болі у животі від сміху згадувати неможливо.

У полоні – наші люди!

Та зараз нашій державі геть не до сміху. Після путінської провокації 25-го листопада цього року у Керченській протоці, нападу росіян та розстрілу ними наших трьох військових кораблів, захопленню в полон 24 українських  моряків, загроза широкомасштабного вторгнення в Україну армії Росії виглядає цілком реально. Що робить у відповідь президент Порошенко як Верховний головнокомандувач ЗСУ? Так, не вагаючись, він спрямовує до Верховної Ради України на затвердження свій Указ про введення воєнного стану в Україні.

А що ж робить в цей час парламент, точніше, частина його депутатів та фракцій? А роблять вони наступне: на очах усього світу, перед телекамерами, ганьблять нашу державу. Геть радикальний на всю голову,  добре, що цього разу без вил, Олег Ляшко – з одного боку, королева популізму Юлія Тимошенко – з іншого боку, вдерлись на трибуну з першочерговим запитанням: а як же вибори президента? При цьому вони не обмовились першочергово про долю наших полонених військових моряків. Голові парламенту просто не давали говорити. Сором та позорисько!

Війна триває вже 5 рік

Дорогі українці! Зараз не 1939-й чи 1941-й роки, вони у минулому. У сучасності 2018-й і. Але загроза та, яка й була – війна. Невже історія нас нічому не навчила? Ми, що, ще досі не зрозуміли хто ворог? Чому у нас ледве не кожен другий вважає себе президентом і знає що робити? Хіба можна зараз так безжалісно ганьбити діючого президента, який потребує нашої з вами підтримки? Чому ми так легко ковтаємо усю ту гидоту в інетернеті, яку ФСБ Росії туди заливає? Невже анексія Криму та окупація Донбасу нічого не навчила? Як можна по-іншому діяти зараз Порошенку, аніж тимчасово вводити воєнний стан? І, врешті, що нового сталося? В Україні вже п’ятий рік триває війна. Невже не всі це помітили? І ворог не відмовився від свого бажання знищити нашу країну.
Нам треба зараз усім себе перевірити, підготуватись до, не дай Боже, найгіршого сценарію. Йому, президенту, зараз точно не позаздриш.

Тому, споживати треба тільки офіційну інформацію держави Україна, читати самому закони, а не казати: «А там, десь, одна баба говорила». І думати усім, думати й ще раз думати, і відповідально себе поводити.

До Бога за милістю

 Та на сам кінець – про найголовніше. В Біблії пишеться про те, що ми маємо молитися за наших правителів, благословляти їх на прийняття розумних розважливих рішень. Зараз, як ніколи, це надзвичайно актуально. А то ми іконами всі обвішались, а Слово Боже не виконуємо. А треба! І тоді з ними буде Боже благословення. Бо там де Бог – там правда, справедливість, і там обов’язково буде перемога. Невже хтось з цим не погоджується? Не я це сказав, про це було написано ще понад дві тисячі років тому.

Тож, раджу кожному звернутися до Всевишнього та попросити про милість Його для України. А вже 31-го березня 2019 року ми усі можемо спокійнісінько, дружніми компаніями, піти на вибори і обрати собі нового Президента України. Кого? Це вже таємниця голосування – кого захочемо, найкращого, звісно ж, на нашу думку кандидата.

Владислав ОЗАРІНСЬКИЙ, 

головний редактор видання «Народна думка»

           

           

Поделиться статьей в социальных сетях: