>

Як Тимошенко та Янукович у 2007 році «одружились»

політичні шлюби - Тимошенко - Янукович

Пам’ятається, був такий слоган під час президентських виборів 2010 року: «Вона працює». Усі знали, що під тим «вона» мається на увазі Юлія Тимошенко. Невтомна українська трудівниця, працьовитості якій позаздрили би герої праці радянських часів Паша Ангеліна та Олексій Стаханов. Вона — відважна і безстрашна в боротьбі з «алігархами», і, напевне, в цьому вона перевершила радянського школяра, піонера-героя Павлика Морозова, який боровся проти куркулів. Усі ті герої минулих часів — сакральні постаті радянського агітпрому, образ яких більшою частиною був вигаданий. Але на таких як вони трималася ідеологія тодішньої влади. Юлія Володимирівна ж — справжня, натуральна. І у неї своя власна, викривлена до нестями ідеологія, кінцева мета якої є безмежна влада — посада Президента України в її руках. І заради цього — вона «працює» усе своє життя.

Віктор Ющенко: «Тимошенко — це моя найбільша помилка»

Президент України (2005 — 2010 рр.) Віктор Ющенко (давайте не будемо при згадці його імені відразу жбурляти в нього каміння, а тверезо поміркуємо) — один з тих небагатьох, хто знає про Ю. Тимошенко майже все. Ось що він каже про неї:

«Я думаю, що владолюбство і було генеральною пружиною, яка весь час розривала стрій команди. Мотив був один: нереалізовані політичні амбіції. І трапилось так, що під асфальтовий каток цих амбіцій у 2005 році потрапили здобутки Помаранчевої революції.

Минав січень 2005 року, і ця історія трапилася ще до формального формування уряду. Переговори тривають, але рішення ще не прийняті. Мені доповіли, що Тимошенко проводить переговори в колі своїх соратників. І одна з тез, яку вона використовувала, була такою: якщо Ющенко не запропонує її кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, вона оголосить про перехід в опозицію Ющенку.

Це був знак майбутніх проблем: чого треба чекати через рік, якщо Тимошенко була готова перейти в опозицію до Ющенка ще до того, як Ющенко формально став президентом?!

За дев’ять місяців кредит народної довіри розпилили на чвари. Як мені доповіли, вже через два тижні після відставки у вересні 2005 року Тимошенко домовляється про призупинення кримінальної справи у Росії, зустрічається з Путіним та міністром закордонних справ Ігорем Івановим. І ще через кілька днів у Тимошенко і Путіна відбувається спільний обід, про який воліли не розповідати телеканалам її піарники. Про що домовлялася Тимошенко із Путіним, стало зрозуміло із її подальших політичних кроків.

Я переконаний у тому, що після зустрічі з Путіним і Івановим та призупинення кримінальної справи в Росії вона повертається з політичним завданням: дискредитація помаранчевого руху та його лідера Ющенка. Перше, що вона робить, — вона іде в опозицію. І у мене з 2006 року в опозиції — комуністи, Партія регіонів і БЮТ. Вочевидь, ця політична гра вела до того, що помаранчевий рух мав бути розбитий до самого фундаменту. Від того моменту головний політичний опонент для Тимошенко — президент Ющенко, а не Янукович, не комуністи.

З самого початку я був переконаний, що Тимошенко — це мій партнер. Починаючи від моменту нашого знайомства і до 2005 року я був людиною, яка писала її політичну біографію: усі її посади у виконавчій владі були результатом моїх кадрових рішень, а коли вона йшла на парламентські вибори, я ніколи не забував просити проголосувати за її політичну силу навіть попри те, що в певному сенсі «Наша Україна» та її «Батьківщина» на парламентських виборах 2002 року були конкурентами.

Тимошенко — це моя найбільша помилка».

Про те як Тимошенко з Януковичем зробили Ющенка ніким

Та все це не зупинило, та й ніколи не зупинить, Леді Ю на шляху до омріяної мети. Якось Володимир Литвин, колишній Голова Верховної Ради України, сказав: «Українцям краще не знати як робиться українська ковбаса і українська політика».

Для того, щоб знищити Ющенка як конкурента і президента, Тимошенко пішла на змову з тодішнім прем’єр-міністром країни Віктором Януковичем. Мета змови — відібрати у Ющенка повноваження. І тому 12 січня 2007 року українці все ж дізналися як в Україні робиться політика і за яким принципом ухвалюються закони.

Того дня, у Верховній Раді України, антикризова коаліція (Партія регіонів, соціалісти та комуністи) з одного боку та блок Юлії Тимошенко з іншого боку  пішли на взаємовигідний бартер — подолали вето президента на закон про Кабмін та на зміни до закону про банки і банківську діяльність в обмін на голосування закону про імперативний мандат для депутатів місцевих рад та перше читання закону про опозицію. Депутати коаліції і БЮТ спочатку тихенько, а потім і вголос хвалилися змовою, й через те «Наша Україна» від шоку, навіть залишила зал, коли домовлене стало реальністю.

Таким чином, 12 січня 2007 р. Янукович «відгриз» собі величезний шмат влади, Тимошенко — підмочила власну репутацію, і виглядала як маля з наповненим підгузком, а Віктор Ющенко залишився біля розбитого корита. Україна перетворилася з новим законом про Кабмін на парламентську республіку, де президенту були надані права весільного генерала. Ось так і стались заручини, а потім й політичне одруження, в результаті якого Юля Т. обрала Вітю Я.

Що отримав Янукович від Тимошенко

Внаслідок цього голосування прем’єр Янукович отримав закон про Кабінет міністрів, який у випадку, якщо його не підпише президент Ющенко, міг підписати спікер парламенту Олександр Мороз. Цей закон відкрив перед коаліцією таку широту повноважень, яку не передбачала тоді навіть змінена конституція.

Що це давало тоді Януковичу? А давало стільки, що це не могло наснитися у найрожевішому його сні. По-перше, — призначення прем’єра фактично не залежало від президента, бо в разі невнесення ним кандидатури прем’єра у строк, визначений Конституцією, подання про призначення на зазначену посаду вже вносить до Верховної Ради коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді. Тож Ющенко міг бути скільки завгодно проти прем’єра з кримінальним минулим, тобто Януковича, але заблокувати його прихід до влади він зміг би лише в разі, якщо матиме свою коаліцію. Такої коаліції у Віктора Ющенка не було.

По-друге, президент фактично втратив контроль над міністрами закордонних справ та оборони, бо, знову ж таки, подання про призначення на відповідні посади могла за певних умов вносити до Верховної Ради коаліція.

По-третє, Кабінет міністрів не пізніше, ніж у тридцятиденний строк після набуття повноважень, мав подати на розгляд Верховної Ради програму діяльності уряду, рішення про схвалення програми якого приймалось у вигляді постанови Верховної Ради. Це означало, що президент не зможе ніяк вплинути на «дорожню карту» уряду, який рулитиме країну, куди схоче. Не дарма ж Ющенко до останнього домагався, щоб програма уряду затверджувалася законом, а отже президент міг накласти на неї вето.

По-четверте, у президента не залишилось жодних важелів для відставки Кабміну. Хоча він міг її ініціювати у Верховній Раді, і дострокове припинення повноважень уряду було можливе лише за умови:

1) відставки Кабінету Міністрів України у зв’язку з прийняттям Верховною Радою резолюції недовіри;
2) відставки прем’єр-міністра за поданою ним заявою;
3) припинення повноважень прем’єр-міністра у зв’язку з неможливістю виконання ним повноважень за станом здоров’я;
4) смерті прем’єр-міністра.

Але усі ці пункти ніяк не загрожували Януковичу, у якого була під контролем парламентська більшість.

По-п’яте, Янукович цим законом чітко відмежувався від будь-яких намагань президента Ющенка втручатися у кадрові призначення на рівні нижче міністра.

Кабінет міністрів Януковича за його ж поданням вже міг призначати на посаду та звільняти з посади:

  • керівників центральних органів виконавчої влади,
  • перших заступників та заступників міністрів;
  • перших заступників та заступників керівників центральних органів влади;

По-шосте, голови місцевих державних адміністрацій повністю залежали від Кабінету міністрів: адміністративно, дисциплінарно та фінансово.

Місцеві державні адміністрації та їх голови ставали підзвітні та підконтрольні Кабінету міністрів у межах його повноважень.

Нарешті, сьоме і не останнє. Закон визначав, що акти президента скріплюються підписами прем’єр-міністра і міністра, відповідального за їхнє виконання і можуть бути повернуті президенту з вказівкою причин їхнього непідписання. Фактично, після прийняття закону, Ющенко втратив вплив на механізм виконавчої влади.

І ще одна дуже цікава річ — прем’єр відтоді мав писати в біографії лише найсуттєвіші її факти. Це вже, мабуть, був персональний подарунок Януковичу від Тимошенко. Він точно не вважав дві свої судимості суттєвими фактами свого життя.

Що отримала лідер БЮТ від Януковича

Перше. Вона добилася застосування імперативного мандату до депутатів місцевих рад. Таким чином лідер БЮТ могла утримувати в своїх руках більшість у місцевих радах шляхом викидання з лав блоку зрадників.

Друге. Тимошенко закріпила в першому читанні свої права як опозиції. Лідерка БЮТ отримала керівництво 12 комітетів, та посади перших заступників всіх комітетів Верховної Ради, крім тих, які вони очолюють.

Далі, парламентська опозиція бере участь у формуванні персонального складу Рахункової палати, Ради Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Вищої ради юстиції України.

Опозиція отримувала право утворити опозиційний уряд та інші власні допоміжні органи. Голові опозиційного уряду дозволялось брати участь у засіданнях Кабінету міністрів, мати право на виступ на ньому тривалістю не менше п’ятнадцяти хвилин.

Також Тимошенко могла розраховувати на:

  • подання пропозицій до проекту бюджету та формування порядку денного Верховної Ради, співдоповідь при розгляді засад внутрішньої і зовнішньої політики, держбюджету, затвердженні програми уряду та його звіту;
  • контроль діяльності коаліції через представництво в комітетах, створення тимчасових слідчих комісій, внесення пропозиції про розгляд парламентом питання про відповідальність уряду, звернень до Конституційного Суду;
  • отримування інформації про діяльність органів державної влади, їх посадових осіб.

Що буде зараз робити Тимошенко далі

Відповідь аналогічна: те, що робила завжди — з маніакальною завзятістю рватися до президентського крісла, а хто не заховався — вона не винувата, буде усіх змітати зі свого шляху. Вона майстер безмежного популізму, у неї безліч страшилок і жахачок для українського народу: «алігархи», тарифи, продаж землі і т. д.

До речі, зовсім недавно, 31 травня 2017 року Стокгольмський арбітражний суд виніс рішення, яким відхилив вимогу російської держкомпанії «Газпром» примусити Україну платити за принципом “бери або плати”. Цей пункт був прописаний у газовому контракті, який Україна підписала з Росією, коли Юлія Тимошенко була прем’єром, і передбачав оплату газу, навіть якщо Україна не використала блакитне паливо.

Крім того, арбітражний суд у Стокгольмі задовольнив грошові претензії «Нафтогазу» до «Газпрому» у частині переплати за газ у 2011-2015 рр. в результаті підписаних у 2009 році «газових» контрактів Тимошенко з Путіним. І, якби Україна не виграла у Стокгольмі, ми мали б заплатити «Газпрому» $34,5 млрд. — завдяки газовим домовленостям, укладеним під час прем’єрства Тимошенко.

Через це Тимошенко почала швидко «з’їжджати» з теми комунальних тарифів, і «осідлала» тему заборони в Україні продажу землі сільськогосподарського призначення. Але про цю «фішку» невтомної Леді Ю — в наступних матеріалах. Зараз же, вона, як завжди, незмінна — чарівна актриса, тендітна, навіть трохи сексуальна. Зброя «опозиціонерки» теж та сама — популізм і маніпуляція фактами.

Що ж робити нам, українцям? Так — одноголосно побажати лідерці БЮТ полишити нас усіх в спокій та завершити свою політичну діяльність. В Україні достатньо талановитих, розумних та щирих людей, достойних управляти нашою країною. І серед них ми обов’язково оберемо нових лідерів української нації.

Володимир ОБЖИЛЯНСЬКИЙ

Поделиться статьей в социальных сетях: